Проблеми «гендерно нейтрального» планування і моніторингу результативності гуманітарної допомоги – Денис Верба, дослідник, ГО «Поруч»

Гендерна чутливість політики, як фактор переваги українського суспільства у цивілізаційному протистоянні

Процедури планування і моніторингу результативності соціальної політики і гуманітарної допомоги в Україні переважно нейтральні до специфічних потреб певних соціально-демографічних груп і, зокрема до особливостей положення і потреб жінок і чоловіків, постраждалих від військового вторгнення росії в Україну. Це результат закономірної стандартизації та уніфікації процедур діяльності бюджетних установ та виконавців гуманітарних програм, пов’язаний з пріоритетами економії ресурсів та прозорої звітності, проте така «нейтральність» має і негативні наслідки. Зокрема, поява сегментів цільових груп програм і заходів, представники яких або зовсім не мають доступу до можливостей таких програм, або одержують значно менший позитивний вплив на добробут, ніж передбачено цілями програми. Тому пошук оптимального позиціювання політики і програм в системі суперечливих пріоритетів «стандартизація – персоніфікація умов доступу» дозволяє задіяти вагомі резерви поліпшення їх соціальної ефективності. Вагомість заміщення «гендерно нейтральних підходів» використанням «гендерно чутливих» зростає за умов співробітництва з міжнародними партнерами, в діяльності яких гендерні аспекти розподілу вигід від соціальної політики і програм гуманітарної допомоги традиційно виділяються як важливий компонент оцінювання результатів реалізації програми чи політики.

Проте недоречно акцентувати увагу на посиленні гендерної чутливості програм і політики лише в контексті адаптації до вимог міжнародних партнерів. Увага до врахування потреб окремих соціально-демографічних груп виступає закономірним проявом сучасного етапу розвитку державної політики в усіх країнах, що обрали гуманістичну, ліберальну модель суспільного розвитку – незалежно від розмаїття конкретних політичних форм, у яких ці фундаментальні принципи реалізуються.

Саме зараз, в надскладних умовах війни Україна утверджує свій ідеологічний, цивілізаційний вибір, і прагне стати на траєкторію зростання і розвитку, стійкість якої досягається пріоритетом прав і свобод людини, реальними ресурсним забезпеченням принципу «no one behind» – нікого за межами колами бенефіціарів політики. Ця ідеологія не нав’язується Україні ззовні, вона випливає з логіки розвитку українського суспільства, а вигоди такої моделі розвитку – наш шанс протистояти агресії відверто людожерської країни. Те, що людиноцентричні суспільства більш стійкі до внутрішніх та зовнішніх збурень – це відома теза, обґрунтована багатьма відомими роботами, наприклад у дослідженні Д.Норта, Д. Уоліса та Б.Вайнгаста «Насилля та соціальні порядки». Автори виявили, що глобальні кризи менше вплинули не просто на розвинуті (економічно ефективні) країни, а на країни з розвинутим громадянським суспільством – ознакою пріоритетності людських прав і свобод. Саме такі країни, створивши системи порівняно інклюзивних інститутів, виявились стійкішими до глобальних кризи. В свою чергу, гендерна чутливість державних програм і політики, по суті, забезпечуючи їх інклюзивність для жінок, зокрема тих, які поєднують родинні та професійні й громадські обов’язки, виступає органічною і невід’ємною частиною інклюзивного (і завдяки цьому – ефективного) суспільства.

Отже, політика сучасної України передбачає, що не лише людина має пристосовуватись до вимог певного виробничого середовища, правил взаємодії з організаціями, а й організації (в першу чергу – державні установи, як провідники інклюзивності) пристосовуються до особливих потреб та можливостей цільових груп, не допускаючи «вилучення» деяких потенційних бенефіціарів. Показовим може бути приклад з військовою формою, яка до останнього часу вважалася «універсальною» – гендерно нейтральною. Лише нещодавно (коли чисельність жінок військовослужбовиць перевищує вже десятки тисяч) було прийнято рішення про організацію виробництва і закупівель жіночої військової форми. Урізноманітнення асортименту державного виробництва та замовлення веде до додаткових витрат. Адже існує економічний закон: з найменшими витратами можна виробляти стандартну продукцію, кожен «додатковий типорозмір» збільшує питомі витрати. Але вони виправдовуються через поліпшення умов служби жінок військовослужбовців – збільшення їх віддачі, зменшення втрат.

Саме здатність українського суспільства здійснювати такі інвестиції в людський капітал може стати вирішальним фактором переваги над російським суспільством, що іде по шляху радикалізації та традиціоналізму, позбавляючи себе можливостей розвитку в межах ліберальної моделі.

Важелі поліпшення гендерної чутливості надання соціальної допомоги: логістика, інформація

Пріоритетність «щільного покриття» цільової групи заходами з реалізації програм і політики, зокрема гуманітарної допомоги забезпечується цілою низкою важелів. Один з найважливіших в умовах сучасної України – забезпечення просторової доступності допомоги, адже обмежена просторова мобільність – риса саме тих верств населення, які критично потребують допомоги. Не випадково, значна частина респондентів нашого дослідження вказали серед головних переваг волонтерських організацій (як постачальників допомоги) їх готовність надавати її безпосередньо за адресою отримувача. Державні структури використовують в якості територіальної мережі центрів надання допомоги переважно будинки, що перебувають у комунальній власності, орієнтуючись на їх доступність з огляду на юридичні й фінансові аспекти. Проте їх придатність (з огляду пропускної спроможності, тривалості та умов очікування за очікуваних навантажень) та транспортна доступність залишаються поза увагою. Це веде до того, що значна частка тих, хто критично потребує допомоги просто не можуть її отримати. Крім того, централізація (укрупнення таких центрів) зазвичай отримує перевагу, як чинник економії коштів, порівняно з створенням мережі менших за масштабами діяльності центрів. Проте втрати від зниження доступності таких центрів, відсутності необхідних умов для жінок з дітьми (які вимушені проводити багато часу в очікуванні, чи в процесі оформлення документів – якщо йдеться про ЦНАПи та органи місцевої влади) можуть суттєво зменшувати ефективність таких рішень. Наше дослідження обґрунтовує достатні розміри таких втрат (через зниження транспортної доступності та відсутність умов для перебування жінок з дітьми) щоб, як мінімум, розглядати альтернативні схеми територіальних рішень розміщення центрів надання допомоги.

Також вагомі резерви розширення кола бенефіціарів державної соціальної політики та міжнародних гуманітарних програм пов’язані з усуненням розривів в інформаційному забезпеченні. Наявність багатьох доповнюючих одна одну міжнародних програм, що часто працюють з однією аудиторією створюються досить привабливий перелік альтернатив, проте відсутність поінформованості багатьох представників цільової аудиторії заважають їм отримати необхідну допомогу, а організаціям, що її надають – оцінити свій внесок у вирішення гуманітарних проблем, оптимально позиціонувати свою діяльність, відповідно з наявними незадоволеними потребами та власними ресурсними можливостями. Тому створення «наскрізних» баз даних, як про потреби та соціально вразливі верстви населення (доступної для всіх організацій, залучених до гуманітарного забезпечення відповідної території), так і про пропоновані ними можливості (також доступної для всіх представників цільових груп – незалежно від їх каналів комунікації та навичок користування інформаційними технологіями та сучасними мережевими комунікаціями) – необхідна умова реалізації принципів людиноцентричного суспільства, зокрема, досягнення необхідної гендерної чутливості державних програм та політики.

Авторська колонка підготовлена за фінансової підтримки проєкту «Підтримка жінок, миру та безпеки в Україні», який реалізується ГС «Центр економічного відновлення» (ЦЕВ) у консорціумі з ГО «Ла Страда – Україна», ВГО «Поруч» та ГО «Інститут конструктивної журналістики та нових медіа», за підтримки Посольства Великої Британії в Україні. Її зміст є виключною відповідальністю Дениса Верби і не обов’язково відображає позицію Посольства Великої Британії в Україні або організацій-членкинь консорціуму проєкту.