Інтерв’ю

«Українське суспільство кардинально змінюється», – Вінета Кляйне

Директорка Центру інформації та документації НАТО в Україні Вінета Кляйне тривалий час працювала в країнах Західних Балкан після розпаду Югославії, тож війна в Україні для неї – не перший досвід. Зараз украй важливо працювати із травмами, яких зазнають українці, вказує вона, посилаючись на досвід Балкан. Одним із виходів може стати – гарантування гендерно сприятливого, орієнтованого на постраждалих і чутливого до травм підходу реагування.

Важливо не зводити значення жінок у війні та наближенні перемоги до ролей жертви, адже ті також беруть на себе провідну роль у підтримці військ та інвестуванні чи докладанні гуманітарних зусиль, певна Кляйне: «Коли бойові дії припиняться, ці жінки зможуть зайняти нові керівні посади в політиці та бізнесі». 

Участь жінок у офіційному мирному процесі життєво важлива для просування суспільства у постконфліктний період, наголошує представниця НАТО в Україні. Як зробити так, щоб  українські жінки використовували свій голос, і щоб їх визнавали та поважали – в інтерв’ю Вінети Кляйне. 

Які, на вашу думку, найгірші наслідки війни для жінок, і як це може вплинути на гендерну рівність і соціальну стабільність у майбутньому?

Неспровокована війна та звірства, які Росія веде проти українського населення, сколихнула нас усіх, й дуже важко впливає на кожного українця, незалежно від статі та віку. Постійні напади Росії на українську цивільну та енергетичну інфраструктуру позбавляють мільйони українців базових послуг. У листопаді минулого року, міністри закордонних справ країн-членів НАТО заявили, що вони засуджують жорстокість Росії щодо цивільного населення України та порушення прав людини, такі як примусова депортація, катування та варварське поводження з жінками, дітьми та особами, які перебувають у вразливому становищі, та усі відповідальні за воєнні злочини, включно із сексуальним насильством, пов’язаним з конфліктом, мають бути притягнуті до відповідальності.

Оскільки війна в Україні посилюється, люди продовжують переміщуватись по всій країні. І більшість – це жінки, діти та люди похилого віку. Ми отримуємо жахливі повідомлення про напади на лікарні та медичну інфраструктуру з жінками, які народжують у підвалах і бомбосховищах, без належної медичної допомоги.

Також значно почастішали випадки передчасних пологів через додаткове навантаження на вагітних жінок. А сувора зима в поєднанні з втратою доходів, енергетичною та соціально-економічною кризою, викликаною війною, руйнівно впливають на добробут дітей і сімей.

Крім безпосередніх загроз, які несуть морози, діти також позбавлені можливості вчитися або підтримувати зв’язок з друзями та сім’єю, таким чином піддаючи відчайдушному ризику як своє фізичне, так і психічне здоров’я.

До того ж ми маємо все більше доказів сексуального та гендерного насильства, в тому числі як тактики ведення війни російськими збройними силами, а також воєнізованими формуваннями, контрольованими російськими збройними силами. Після виведення російських військ із міст і передмість навколо столиці, десятки жінок розповіли поліції, ЗМІ та правозахисним організаціям про звірства, кажуть, що постраждали від рук російських солдатів, а слідчі почули свідчення про групові зґвалтування, напади зі зброєю та зґвалтування на очах у дітей. 

Звірства, які робить Росія, стосуються всіх. Це жінки, діти, чоловіки, хлопці, літні люди, люди з обмеженими можливостями.

Як, на вашу думку, те, що зараз відбувається в суспільстві, і те, з чим зараз стикаються жінки, вплине на життя країни, права та безпеку жінок і що потрібно зробити, щоб покращити ситуацію? 

Ситуація, як я бачу, багатопланова, багатошарова. Однією з травм, для лікування якої знадобиться тривалий процес, є травма зґвалтування під час війни. 

Сексуальне насильство використовувалося під час збройних конфліктів протягом всієї історії людства та продовжує залишатися проблемою в усьому світі. І цей широко поширений злочин має руйнівні та довгострокові наслідки для окремих людей, їхніх родин, а також цілих громад.

Я працювала на Західних Балканах і знаю, як війна вплинула на Боснію і Герцеговину та Косово. Ми можемо провести певні паралелі й побачити, що  вплив на тих, хто зіткнувся зі зґвалтуванням жінок під час війни на Балканах – постраждалих та членів їхніх родин – довготривалий. 

Інша справа – негативний психологічний вплив на тих людей, які втратили рідних, домівку, освіту та кар’єрні можливості. Це ще одна річ, яка потребуватиме тривалого лікування.

Ще один фактор – тривале розлучення сімей. Зараз багато українських сімей розділені: дружина та діти за кордоном, а чоловік залишається в країні.

Також варто пам’ятати про посттравматичний стресовий синдром або ПТСР. Наприклад, у колишній Югославії в 90-х роках по всій країні точилася війна, яка спричинила його спалах. Із цим синдромом стикаються як ветерани, так і цивільні особи. А діти, які втратили одного або обох батьків, мають більшу ймовірність посттравматичного стресового розладу, ніж ті, чиї сім’ї все ще цілі. До цього досвіду, можна додати примусове вигнання з дому, смерть члена сім’ї чи близького друга, а у випадку Боснії і Герцеговини, люди роками живуть у зоні бойових дій. Цей діагноз часто несе клеймо і розглядається як щось, чому піддаються лише слабкі особи.  Проте посттравматичний стресовий розлад — це не слабкість чи щось, чого можна уникнути. 

Ще однією проблемою під час війни для жінок і дітей на Балканах було сексуальне насильство. Так само, як для того, щоб розпізнати посттравматичний стресовий розлад у ветеранів бойових дій, довелося довести, що ПТСР виник через зґвалтування та сексуальне насильство. Існує також прямий зв’язок між посттравматичним стресовим розладом і домашнім насильством.

Ось чому важливо гарантувати гендерно сприятливий, орієнтований на постраждалих і чутливий до травм підхід у всіх зусиллях щодо реагування на агресивну війну Росії проти України. А саме в гуманітарному реагуванні, реагуванні на кризу та довгострокових зусиллях з миру, безпеки та відновлення.

Сьогодні ми чуємо публічний діалог і дискусію про те, що жінки сильно впливають на наближення до нашої перемоги. Жінки в армії, волонтерки, вони виховують дітей, заробляють гроші за кордоном тощо. Тож їм слід надати належне місце у забезпеченні цього впливу на відновлення, оскільки інакше це буде несправедливо. Чому важливо залучати жінок до відновлення, які моменти не варто ігнорувати й чому цей гендерний підхід є життєво необхідним сьогодні?

Перш за все, я підкреслю, що коли ми говоримо про Резолюцію 1325 Ради Безпеки ООН про мир і безпеку жінок, ми говоримо про надання жінкам можливості брати участь у прийнятті рішень як під час миру, так і під час війни.

Жінки відіграють вирішальну роль у відбудові, оскільки вони є наріжним каменем сімей і громад. Вони пропонують різні погляди на політичне, економічне та соціальне життя, а також на майбутнє нації. Тому вкрай важливо залучати жінок до процесу відновлення.

Стратегії реконструкції мають враховувати гендерні відмінності та наголошувати на важливості жіночого досвіду, знань і здібностей жінок, а українські жінки, які також знаходяться на передовій, мають бути в центрі зусиль і повинні бути залучені до реконструкції, яка буде наступним кроком. Оскільки залучення жінок до мирних переговорів гарантує, що безпека людей, справедливість і демократичний розвиток посилюються, як частина відновлення державної безпеки.

Перед лицем повномасштабної війни українське суспільство, як я бачу це, змінюється швидше, ніж будь-коли. Більша кількість чоловіків воюють, і дедалі більше жінок є головами домогосподарств. Жінки також беруть на себе провідну роль у підтримці військ, інвестуванні та підтримці гуманітарних зусиль.

Коли бойові дії припиняться, ці жінки зможуть зайняти нові керівні посади в політиці та бізнесі. І це дуже важливо.

Я вважаю, Україна готова до фундаментального переосмислення гендерних ролей, що може дозволити їй розширити можливості своїх громадян і слугувати взірцем для інших країн. 

Ми можемо не помітити, що знаходимось всередині важливого процесу. Але коли дивимося здалеку, можемо бачити через які справді вражаючі зміни пройшло суспільство. І зараз Україна є моделлю, коли мова йде про спротив нації, про переконання, що правда переможе. Ви показуєте приклад спротиву, а також, як давати раду проблемам, із якими стикається нація. Ваша витривалість – це те, чим захоплюється весь світ. 

Я думаю, що є три аспекти участі жінок у процесі прийняття рішень. Перша справа політична реконструкція. Я маю на увазі участь жінок у врегулюванні конфлікту, тому що доступ до політичного процесу дозволяє жінкам пропонувати та підтримувати законодавство, яке надає більше економічних можливостей, тоді як розширення економічних можливостей дає жінкам більше голосу та впливу в політичному процесі.

Друге – економічна реконструкція. Коли державний бюджет обмежений, і у відповідь на фінансовий дефіцит часто слідують бюджетні скорочення, що перш за все впливають на соціальну галузь. Проте жінки – це ті, хто здебільшого зайняті в соціальному секторі, а це означає, що таке скорочення витрат негайно призводить до того, що вони втрачають важливе джерело доходу. Тому вкрай важливо, щоб жінки брали участь в економічній відбудові країни.

Третій аспект – соціальна реконструкція. На соціальному рівні післявоєнні суспільства стикаються з двома різними викликами. Один – реабілітація частково зруйнованого чи повністю зруйнованого соціального сектору. А інший – сприяння довготривалому процесу соціальної інтеграції. Соціальна реконструкція вимагає виділення ресурсів для відновлення соціальної інфраструктури та установ, надання населенню різноманітних соціальних послуг, медичної допомоги та освіти.

Жінки взагалі приділяють велику увагу відновленню та розвитку галузі соціальних послуг, а це значна частина завдань післявоєнної відбудови. 

Якщо уявити, що ми якось широко й конкретно схарактеризувати роль українських жінок у сфері миру та безпеки, як би ви це зробили? 

Історично жінки стикалися з перешкодами потрапити до сектору безпеки та оборони, оскільки багато посад у цій галузі традиційно обіймали чоловіки. Однак жінки все частіше займають владні та відповідальні позиції.

Країни, де жінки мають більше повноважень, є набагато безпечнішими. Починаючи з 2014 року, українські військові повідомили про різке збільшення  відсотка жінок в армії. Після російського вторгнення у 2022 році, кількість жінок, які приєдналися до армії, стали добровольцями для цивільних зусиль опору, зросла у кілька разів. 

Це розповіді про жінок в українських силах, які захищають свою країну як снайперки, бойові медикині, офіцерки артилерії, а також на інших посадах логістики та небойової підтримки. Це демонструє, що українські жінки відіграють важливу роль в опорі своєї країни у війні, яку Росія розпочала проти України.

Тут також хочеться підкреслити, що жінки не є однорідною групою. Жінки та дівчата є не просто жертвами внутрішнього чи внутрішньодержавного насильства. Ми бачимо, що жінки беруть на себе більше активних ролей, приєднуються до конфлікту, чи беруть участь у мирному процесі.

Участь жінок в офіційному мирному процесі життєво важливе для просування суспільства у постконфліктний період. І я твердо вірю, що це фундаментально важливо, щоб українські жінки використовували свій голос, і щоб їх визнавали та поважали в безпеці та обороні. Це актуально сьогодні під час війни, і так буде і в майбутньому, коли Україна повернеться до миру. 

Дехто каже, що ця війна має обличчя жінок, тому що переважно жінки її представляють. Як ви оцінюєте ці зусилля, і на кого б звернули увагу? Чиїми зусиллями це може бути? Чого вони досягають? Вони просять зброю або якусь гуманітарну допомогу чи інше?

Мене особисто вражає те, наскільки згуртованою є українська нація. Те, що ви знаєте свою мету, знаєте за що стоїте та як працюєте. Те, що я чула, і що бачу, і свідком чого я є, це єдність нації. Отже, у кожного своя роль. Я також чула про українських дітей, які теж збирають гроші або пожертви лише для того, щоб задонантити на користь Збройних Сил України. Це просто демонструє дух нації. Я вірю, що дух української нації підкорив серця й уми світу. Тому люди готові допомагати та підтримувати українців усіма можливими способами, тому що ви представляєте не лише свої цінності. Наприклад, я працюю в НАТО, і українці представляють цінності НАТО як організації. Тому я вважаю, що кожна окрема людина українського народу заслуговує на шану.

Як ви думаєте, чи є досвід певної країни/країн, який дійсно можна використати у вирішенні гуманітарних проблем, у тому числі проблем жінок і дітей? Що це може бути? Або, можливо, є сфери, де український досвід унікальний і, можливо, ми зможемо в якийсь момент поширювати в інших країнах. Які ми можемо зробити висновки?

В інших країнах є корисний досвід, і ми можемо навчитися в українців, зокрема інноваційності.

Одна з речей, які ви створили, це Центри Незламності, куди люди можуть піти та зарядити свої мобільні телефони або просто зігрітися чи випити чашку гарячого чаю. Це те, що ви створили, і що дійсно дуже потрібне.

Говорячи про практики, які застосовуються в інших країнах, у Косово жінки, які зазнали сексуального насильства під час і після збройного конфлікту 1998-99 рр., мають право на щомісячну виплату в розмірі 230 євро як компенсацію за фізичні, психологічні, економічні та соціальні вплив сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, на їх життя.

Але знову ж таки, я вірю, що кожна країна бачить, які способи запропонувати, щоб допомогти і підтримати жертв воєн.

Я би хотіла окремо підкреслити, підтримку, яку надають Україні міжнародні організації та країни,  я вважаю дуже важливим показати амплітуду підтримки. І саме зараз, коли ми вже увійшли в зимовий період, гуманітарні організації та країни продовжують нарощувати діяльність, спрямовану на допомогу людям послугами та постачанням зимового одягу, спальних мішків, матраців, ковдр, засобів гігієни, обігрівачів, генераторів. 

Інше, що важливо в контексті нашої розмови, це те, що надається послуга психологічного та психічного супроводу дітей. Наприклад, є гуманітарні організації, які надають спеціалізовану психотерапію жінкам, які зазнали сексуального насильства.

Я також прочитала, що ЮНІСЕФ зміг забезпечити доступ до первинної медичної допомоги в закладах, які підтримує ЮНІСЕФ, і про їхню допомогу через мобільний телефон для жінок і дітей в Україні. Дуже важлива річ у сільській місцевості, а також у містах і селищах, які зазнали інтенсивних бомбардувань, що вплинуло на їхній доступ до безпечної питної води. Важливо також, щоб люди були забезпечені водою, санітарією та засобами гігієни, в тому числі на звільнених територіях.

Це лише та робота, яка ведеться і яка супроводжується питанням, які позитивні приклади ми можемо взяти з інших країн. Я вважаю, що дуже важливо, щоб ми відповідали на негайні потреби та підтримували, коли мова йде про негайні потреби населення, і ми вже працюємо над планами післявоєнної реконструкції та тим, як це можна зробити.

Ви про спільну роботу над планами реконструкції та виконання постанови 1325 та локалізацію інквізиції?

Минулого року, на Саміті НАТО в Мадриді глави урядів узгодили комплексний пакет допомоги Україні. Він включає негайну, середньострокову та довгострокову  підтримку та допомогу для України, а також плани післявоєнної відбудови.

Нова стратегічна концепція НАТО, яка також була узгоджена на Мадридському Саміті в червні, підкреслює високу важливість безпеки людей і зобов’язує НАТО інтегрувати мир і безпеку жінок у всіх своїх членах.

Україна підтримала та підписала політику НАТО щодо миру та безпеки щодо жінок (WPS), а Альянс підтримує розробку української політики WPS з 2014 року. Я хочу наголосити на тому, що ми співпрацюємо з Україною у цьому дуже важливому аспекті.

Аналітика

Експерти

Подивитись всі
Подивитись всі