Інтерв’ю

«Сьогодні дуже важливо, щоб голос жінок і дівчат був почутий» — голова ГО «Поруч» Марія Тищенко про те, чим загрожує ігнорування проблем рівноправ’я

Марія Тищенко майже десять років очолює ГО «Поруч». За цей час організація багато зробила для згуртування громад, забезпечувала бібліотеки Донбасу українськими книжками та показувала дітям східних областей, якою є насправді Україна; навчала молодь і волонтерів, а також розвивала рівень підприємництва.

Напад Росії 24 лютого змусив «Поруч» відкинутися на кілька років назад — до стадії Emergency, каже Марія. Одними з найбільш постраждалих від воєнних дій стали українські жінки: «Війна відсунула жінок із рівня ухвалення рішень до рівня захисту прав дітей», — пояснює очільниця ГО. 

Про те, чому відкладання гендерних питань може коштувати Україні надто дорого в майбутньому та що організація робить, щоб дотримуватися свого головного правила «Нікого позаду», — в інтерв’ю Марії Тищенко. 

— Чим ви опікувалися до війни? 

Наша організація «Поруч» заснована 2011 року, але до цього я ще керувала маленькою громадською організацією локально в місті Бровари. Тобто, ця організація вже наслідок того, що було зроблено на місцях. У «Поруч» — три засновники. У 2011 році ми вирішили, що це повинна бути всеукраїнська громадська організація, тому що ми хочемо поширювати нашу діяльність на всій території України. Починаючи саме з того року ми робили різні соціальні проєкти: культурні, спортивні, наукові. «Поруч» — це взагалі спільнота волонтерів і експертів, які згуртувалися навколо цінностей. Нещодавно я подивилася презентацію з проєктами, які ми зробили за весь час, і навіть не віриться, що ми здійснили таку велику кількість речей. Першочергово це були освітні й академічні проєкти. З ними ми дуже часто їздили до дитячих будинків. Навчали дітей різних напрямів, проводили профорієнтації та допомагали дітям зрозуміти, що взагалі вони можуть робити в житті. Багато з тих дітей стали випускниками університетів, а в когорті наших співпрацівників багато викладачів університетів.

З 2014 року ми працювали на Донбасі з питань соціального згуртування громад. І паралельно проводили дуже багато активностей на всій території України. Десь із 2016 року питаннями про згуртування громад ми почали опікуватися вже по всій Україні. Практично з кожною громадою ми працювали або знаємо людей із цих громад.

Працювали також над демократичними інструментами. Це й громадські ради, і молодіжні громадські ради, і шкільні бюджети участі, і, взагалі, бюджети участі, також різні соціальні активності. Одна  з наших соціальних активностей — це «Подаруй україномовну книгу Донбасу», коли ми забезпечували бібліотеки цього регіону українськими книжками. Також це проєкт «Крила янгола», який ми створили, бо побачили, що діти не виїжджають за кордони своїх областей — Донецької та Луганської. І ми запросили дітей разом із їхніми родинами приїхати й подивитися Київ та організували благодійну акцію: водили дітей в театри та музеї. Це таке партнерство, тому що долучився й громадський сектор, і бізнес, і соціальні установи.

— Що змінила війна?

Оскільки для нас війна почалася ще у 2014 році, ми одразу створили школу волонтера й навчали людей, як бути волонтером, як стати культурним амбасадором України. Відправляли молодь за кордон в обмінні поїздки за різними тематиками. І, власне кажучи, наша молодь — це наші культурні дипломати за кордоном. Також займалися соціальним згуртуванням на Донбасі, створювали місця, куди люди могли прийти й організувати свої соціальні активності. Крім того, ми розбудовували інституційну спроможність громадських організацій. Усе це супроводжувалося цілями сталого розвитку, й ми провели для 25 громадських організацій навчання. Активно співпрацювали з польськими партнерами. Це були спільні проєкти соціального підприємництва. Це і проєкт «Стратегічне лідерство» стосовно академічної доброчесності в науковій діяльності. Також ми започаткували школу лідерства й навчали дітей Київської області, зокрема професійних технічних училищ, різним компетенціям лідерства.

Наша організація активно працювала над реформою децентралізації в Харківській області, зокрема розвивали активність громадськості через різні демократичні інструменти.

До школи волонтерів ми залучали волонтерів зі Швеції та Сполучених Штатів Америки. Продовжуємо цю співпрацю й сьогодні.

Створювали літні табори для того, щоби згуртувати регіони. У нас був окремий проєкт — «Підприємництво для студентів». Саме для студентів переміщених університетів або студентів ВПО з приймальними університетами та приймальними громадами. Робили бізнес-гакатони. На сьогодні наші випускники — це успішні підприємці. Але найголовніше, що вони несуть цінності сталого розвитку та соціальної відповідальності.

Якщо говорити про волонтерство, то варто зазначити, що ми волонтерили на Олімпійських іграх у Норвегії та Південній Кореї. А також на спортивних змаганнях-універсіадах у Тайвані, де українські спортсмени здобували призові місця.

Ми зміцнюємо мир через освіту, тобто займаємося миробудуванням саме через освіту. Ми започаткували школу миру, яка розташована зараз у різних куточках України. До кінця цього року буде створено ще вісім шкіл миру. У цих школах миру ми викладаємо ненасильницькі методи комунікації, медіацію, трансформацію конфлікту.

— Чи змінилася ваша діяльність, починаючи з 24 лютого, після повномасштабного вторгнення?

Якщо до лютого ми опікувалися трьома напрямами, то на сьогодні нас було відкинуто назад — знов на стадію «Emergency». Тому наша громадська організація тепер виконує гуманітарну місію. На півдні країни — це робота з фінансового забезпечення вразливих груп населення, зокрема в Миколаївській області. Це гендерна політика й робота з дітьми та молоддю.

— Поговорімо про вразливі групи населення, яким ви допомагаєте. Що це за групи та які ви бачите в них потреби? Які потреби в них підсилила війна?

Повномасштабне вторгнення РФ на територію України ще більше посилило вразливість різних груп жінок і збільшило ризик насильства, зокрема сексуального. Вимушене переміщення негативно впливає на соціально-економічне становище жінок: обмежує працевлаштування, збільшує обсяги малооплачуваної роботи, і, як наслідок, більша частина внутрішньо переміщених жінок через війну зазнали негативного впливу: втратили дохід, стали залежнішими від соціальної допомоги та виплат.

До початку війни  Україна досягла вже певних позитивних результатів в аспекті впровадження гендерної політики, гендерного бюджетування, управління. Тобто держава зробила  дієві кроки, але війна загострила цю ситуацію і відсунула жінок із рівня ухвалення рішень до рівня захисту прав дітей. Дуже багато жінок, які обіймали високі посади, мали бізнес і цілі щодо своєї реалізації, через війну були вимушені рятувати своїх дітей та евакуюватися. Таким чином жінки втратили роботу, зокрема бізнес, тобто економічну спроможність. Війна вплинула негативно, особливо на жінок, тому що через війну жінки мають подвійне навантаження — поєднання сімейних і професійних обов’язків, бо виключно жінки покидали країну для врятування своїх дітей. Жінки, особливо з-поміж ВПО, недостатньо включені в процеси ухвалення рішень, що пов’язано з різними чинниками: подвійне навантаження, домашня робота, стереотипне уявлення про їхній  потенціал, роль і внесок у громаду.

На сьогодні жінки беруть активну участь у гуманітарних штабах, волонтерських ініціативах, допомагаючи та доставляючи гуманітарну допомогу людям, які постраждали від війни. На рівні ухвалення рішень вони не беруть участі. Водночас треба відзначити, що обмеження окремих прав і свобод у зв’язку з воєнним станом ще більш ускладнює жінкам шлях до ухвалення рішень і розподілу ресурсів, зокрема й фінансових. Ми спостерігаємо надзвичайно високу кількість потреб у допомозі жінкам, кожного дня кількість цих потреб зростає. Ми намагаємося зробити все можливе, щоб допомогти нашим жінкам, зокрема у фронтовій зоні, забезпечуючи вільний доступ до базових речей..

— До чого в майбутньому можуть призвести всі ці перелічені проблеми, зокрема обмеження доступу жінкам до ухвалення рішень?

Жінки більше, ніж чоловіки, витрачають свій час на неоплачувану домашню роботу. Згідно з результатами оперативного гендерного аналізу, до повномасштабного вторгнення неоплачувана домашня робота забирала в жінок 24 години на тиждень, а в чоловіків — 14 годин. Це тільки один з аспектів, а їх можна назвати багато: економічні, соціальні. Збільшується кількість емоційної роботи та допомоги із задоволення потреб в інформації. Люди допомагали близьким із пошуком житла, купівлею квитків на транспорт, візитами до лікарів. Погіршився доступ жінок до медичної допомоги, особливо в тих жінок і дівчат, які проживають на території бойових дій або наближених до них.

Вразливість жінок — надзвичайно висока. Для забезпечення рівних прав жінок, розширення можливостей різних груп жінок, особливо з-поміж важливих, питання миру та безпеки має надвагоме значення. З огляду на це одним із важливих міжнародних документів є резолюція ради безпеки ООН 1325 «Жінки, мир і безпека». І в цій резолюції підкреслюється непропорційний негативний вплив збройного конфлікту на становище жінок, визначається важливий внесок, який роблять жінки в процесі досягнення миру, безпеки та примирення. Разом із цим, резолюція закликає держави залучати більше жінок у процеси запобігання та врегулювання конфліктів. Особливу увагу резолюція приділяє важливості включення гендерного підходу на всіх рівнях операцій із забезпечення миру та безпеки. Тим самим країни, які беруть участь у цих операціях, заохочують до врахування особливих потреб жінок і чоловіків на всіх етапах запобігання конфліктів, мирних переговорів, гуманітарної допомоги, постконфліктного відновлення та управління. Тобто, резолюція передбачає проведення консультацій із жіночими організаціями, групами та включення їх у процес постконфліктного відновлення та примирення. Неврахування інтересів і потреб жінок призведе до того, що наші політики будуть гендерно сліпими, а потреби жінок і чоловіків залишаться неврахованими.

Наприклад, аналіз місцевих планів і дій із використанням резолюції дозволяє сформулювати припущення про чинники, що унеможливлюють ефективну її реалізацію. Усі цільові групи з мешканців громади, особливо з-поміж вразливих груп, не було залучено до процесу розроблення місцевого плану дій. І, як наслідок, аналіз цих потреб не проводився або проводився фрагментарно. Переважна більшість місцевих планів дій не містить завдань і заходів для громади та не забезпечує захист прав і врахувань потреб постраждалих в умовах війни та після її завершення. Це й мінімальне фінансування з місцевого бюджету на виконання завдань і заходів із місцевого плану дій. Бракує на місцевому рівні ще знань про резолюцію. Базуючись на експертній думці, можна зробити припущення, що переважна більшість громад не має практичного досвіду в плануванні місцевої політики з виконання резолюції.

До початку повномасштабної війни в Україні більшість донорських і громадських організацій, які спеціалізуються на тематиці гендерної рівності, запобігання та протидії насильству, мали в пріоритеті працювати саме з громадами Донецької, Луганської, Запорізької областей і надавали їм експертну консультаційну підтримку з розроблення місцевих планів дій, посилювали спроможність виконавців місцевого плану дій. Ми ж, у співпраці з Мінрегіоном, впроваджували гендерну політику також у Херсонській, Волинській, Чернівецькій і Сумській областях.

Сьогодні дуже важливо, щоб голос жінок і дівчат був почутий. Результати опитування демонструють, що на етапі розроблення місцевих планів дій відповідальних працівників структурних підрозділів фактично не було залучено до розроблення цих місцевих планів дій. Як наслідок, близько 40 % орієнтуються на стратегічні й оперативні цілі національного плану дій, натомість 36 % зазначили, що їхній  місцевий план дій враховує стратегічні та оперативні цілі,  відображені в національному плані, отже відповідають критеріям резолюції. Спостерігається негативна тенденція до мінімального фінансування або взагалі відсутності фінансування з місцевого бюджету на програми та заходи, спрямовані на забезпечення вільних прав, розширення можливостей різних груп жінок і чоловіків, запобігання та протидію насильству за ознакою статі.

— Де ви фокусуєте вашу увагу під час допомоги жінкам? У якому форматі ця допомога?

Кожен проєкт, незалежно від регіону проведення та місії, обов’язково містить гендерну політику. На початковій фазі розроблення проєкту ми прописуємо ці аспекти в умовах проєктної діяльності й обов’язково залучаємо жінок до процесу ухвалення рішень під час імплементації проєкту. Як наслідок, це сприяє створенню інклюзивної політики й запобігає дискримінації, допомагає розробити та лобіювати гендерно чутливі рішення, що позитивно впливають на становище різних груп мешканців громади. Наприклад, коли ми проводимо заходи для дітей у школах, ми обов’язково враховуємо кількість дівчаток і хлопчиків, щоб їх було приблизно порівну. Якщо це робота з учителями, то ми наполягаємо, щоби була включеність і чоловіків, хоча більшість учителів зараз — жінки. Якщо ми надаємо гуманітарну допомогу й співпрацюємо з органами місцевого самоврядування, то безумовно враховуємо вразливість жінок. На півдні нашої країни більшість жінок залишилася в громадах у той час, коли чоловіки на війні. Тому фактично із 17 цілей сталого розвитку ООН, п’ята ціль присвячена забезпеченню гендерної рівності, розширенню прав і можливостей усіх жінок. І ця ціль серед усіх передбачає забезпечення всебічної участі жінок і рівних для них можливостей лідерства на всіх ланках ухвалення рішень у політичному, економічному та суспільному житті.

Залучення різних груп жінок, особливо з-поміж вразливих, до процесів ухвалення рішень на місцевому рівні має важливе значення для озвучення ними конкретних проблем, які їх турбують, а також практичних і стратегічних потреб, які має бути відображено в рішеннях, що ухвалюються на місцевому рівні.

При створенні класу миру ми завжди передбачаємо такий компонент як інклюзія. Наші класи розташовані на першому поверсі. Ми створюємо доступність як у наш клас, так і в цілому в школу. Це й доступність у вбраннях, інформації. Кожен компонент нашої роботи, як і в час до війни, так і тепер, обов’язково охоплює гендерну політику.

— Поговорімо про проєкт, над яким ми працюємо разом, — «Підтримка жінок, миру та безпеки в Україні». Розкажіть про результати досліджень, які ви вже провели і які ще тривають. Що дала вам та інформація, яку ви отримали завдяки цьому проєкту?

Методологія нашого дослідження базується на основі міжнародних документів щодо прав людини, серед яких резолюція ради безпеки ООН 1325 «Жінки, мир і безпека»; на нормах національного законодавства щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі. Цей проєкт надзвичайно впливовий, оскільки охоплює різних стейкхолдерів. Дослідження складалися з кількох етапів. По-перше, кабінетний аналіз — попередній аналіз і формування припущень про інтереси й потреби зацікавлених сторін із приділенням особливої уваги доступу роботи з жінками з-поміж ВПО. По-друге, складання мапи зацікавлених сторін. По-третє, проведення консультацій із представниками цих сторін для ідентифікації припущень про їхні інтереси й потреби.

Щодо питання участі жінок у процесі миробудування та ухвалення рішень. Жінки, особливо з-поміж ВПО, постраждалих від війни, недостатньо включені в процеси ухвалення рішень на місцевому рівні.

Виникають безпекові виклики, сексуальне насильство під час війни. З початком повномасштабного вторгнення жінки не почуваються в безпеці. Ракетні обстріли, авіаудари по громадському населенню та цивільних спорудах несуть небезпеку для життя жінок, їхньої фізичної та психологічної цілісності. Економічний добробут, доступ до послуг та інформації надзвичайно погіршилися. Згідно з даними Державної служби зайнятості, станом на 1 серпня 2022 року статус безробітного мають 296 700 осіб. З них чоловіків — 110 900 осіб, а жінок — 185 800 осіб. Ці дані дають підставу констатувати, що жінки вразливіші до безробіття, особливо в умовах війни. Найбільш постраждали жінки з-поміж ВПО.

Надзвичайно погіршився доступ жінок до медичної допомоги, особливо в тих, хто проживає на території бойових дій і на наближених до них територіях. Крім того, доступ до медичної допомоги погіршився й через спрямовані атаки на заклади охорони здоров’я, включно з лікарнями й машинами швидкої допомоги. Наша громадська організація доставила дві машини швидкої допомоги та медичне обладнання до Миколаєва.

Результати опитування, проведеного в межах гендерного аналізу, демонструють, що ромські жінки мають проблеми з доступом до інформації та розуміння інформації про поточні події. Аналогічно з жінками літнього віку, більшість із яких менш досвічені у використанні новітніх технологій і мають проблеми з доступом до інтернету. Загалом основним бар’єром, з яким стикаються різні групи жінок у доступі до інформації, є погане під’єднання до інтернету та відключення електроенергії. Наразі громадські організації зосереджені на розв’язанні нагальних гуманітарних проблем. Представники громадських організацій допомагають евакуйованим із небезпечних територій жінкам і чоловікам співпрацювати з пунктами тимчасового перебування. Наша громадська організація евакуювала й допомогла влаштуватися за кордоном більш як 300 сім’ям із дітьми. Громадські організації працюють із жінками, які стикнулися з масою різноманітних викликів і фокусуються на ВПО, жінках з інвалідністю, жінках із сіл.

— Ви вже розповіли про прогрес в освіті й науці, а чи є ще такі речі, у яких в Україні є певний прогрес через війну? Чи бачите ви у війні якісь можливості для гендерної рівності? Чи може війна дати поштовх до якісних і кількісних змін?

Давайте я розповім про наш досвід на Донбасі, бо фактично те, що зараз переживає вся країна, ми вже переживали протягом усіх тих років на Донбасі. Війна — це виклик до змін. Я не можу сказати, що війна це завжди втрати, біль і абсолютний негатив. Коли ми допомагали розвивати малий бізнес, то в нерозвинені громади приїжджали люди з підвищеними потребами в якісних послугах і сервісах. Коли надавалися гранти для самозайнятості, багато започаткували свій бізнес і тим самим впливали на економічний розвиток громад. Це надзвичайно потужно, тому що фактично ті донецькі та луганські громади,  де переселенці започаткували свій бізнес, стали прикладом для інших громад.

Крім того, українські фахівці та фахівчині достойно несуть свої наукові знання у світ. Я стала почесним доктором університету Мальме (Швеція). Для нашої країни надзвичайно потужно мати визнання на науковому та освітньому рівнях. Україна стала видима для світу в усіх галузях. Наші фахівці мають такий рівень підготовки, компетенції та знань, що не тільки становлять конкуренцію, а й дають поштовх для розвитку інших країн.

— Наведіть приклади з вашими колегами-освітянами. Що їх вразило? У чому в нас є прогрес?

Коли ми евакуювали 43 людини з інвалідністю з Харкова до Мальме, моїх колег-освітян здивувало те, що за буквально один день ми змогли зібратися й організувати переїзд через всю територію України, через Польщу, де зупинилися в моїх колег. Тобто ми миттєво мобілізували всі наші сили. Ми надзвичайно мобілізована нація. Здатні  розв’язувати такі завдання, які для інших є недосяжними. Це велика перевага, бо ми можемо реагувати й отримувати результати в будь-якій ситуації. Евакуація людей з інвалідністю — це вже маленькі перемоги, бо ми боремося за права людини. Головне правило, яким ми керуємося, — «Нікого позаду».

— Поговорімо про жіноче лідерство, про ваше лідерство та про важливість жіночого лідерства й жіночих громадських організацій. І також цікаво щодо ваших спостережень стосовно жіночого лідерства в цій війні.

Безумовно, жіноче лідерство має бути не тільки в громадських організаціях і на місцевому рівні. Воно повинно бути в державних інституціях, бо жіночий голос має бути почутим. Жінки зараз виконують надзвичайно потужні функції: виховання дітей, допомога літнім людям, гуманітарна допомога. Фактично ми ухвалюємо рішення. Наші жінки повинні зрозуміти, що вони можуть іти далі й не боятися йти в органи влади. Дуже важливо, щоб цей досвід передавався молоді та школярам. Ми організовуємо міжнародні стажування, де наші дівчата представляють країну та стають культурними дипломатами. На місцевому рівні потрібно проводити заняття для місцевих адміністрацій, жителів і жительок громад. Необхідно організовувати цікаві для нашого часу тренінги. Обговорювати тему миробудування, гендерних викликів під час певного заняття. Це необхідно робити для мотивації.

Важливо тепер також допомагати й іншим країнам. Ми зараз маємо вже колосальний воєнний досвід, який можемо поширювати. Ми, наприклад, відразу включилися до проєкту Ірини Жданової та допомагали у створенні онлайн-школи для дітей, що перебувають на території бойових дій. Також ми долучили до цієї школи психологів, які допомагали дітям справитися зі стресом в умовах війни. У нас зараз є вісім шкіл, у яких ми ведемо тренінги з життєстійкості. Тобто, ми вчимо дітей як заспокоїтися, як проконтролювати свої почуття, як можна допомогти ще й іншому.

У всякому разі, попри те, що з огляду на вимоги воєнного часу ми тепер коригуємо чи змінюємо наші напрями роботи, з нами завжди «інституційна пам’ять» — те, заради чого ми організувалися й  об’єдналися. І куди б нас не розкидала війна, усе одне ми залишаємося поруч і «Поруч»! 

Аналітика

Експерти

Подивитись всі
Подивитись всі