Вплив війни на гендерну рівність та соціальну інклюзію – Денис Верба, дослідник, ГО «Поруч»
Гендерна чутливість соціальної допомоги – важлива ознака політики людиноцентричного, проєвропейські орієнтованого суспільства
Мета дослідження “Аналіз гендерної рівності та соціальної інклюзії стосовно задоволення потреб населення України, постраждалого від повномасштабного військового вторгнення Росії” – створити інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття рішень державними службовцями, представниками органів місцевої влади і самоврядування, всіма, хто координують дії вітчизняних соціальних служб і міжнародних гуманітарних організацій, що враховували особливі потреби жінок. Відповідно, посилення гендерної чутливості допомоги, яка надається постраждали від війни тлумачиться нами як дієвий чинник зменшення людських втрат, зменшення шкоди і руйнації людського потенціалу країни. Йдеться про шкоду і втрати, які пов’язані не з обстрілами, не з ураженням на лінії зіткнення, а з позбавленням певних груп населення доступу до соціальної і гуманітарної допомоги, неспроможністю урядових і гуманітарних програм охопити всіх, хто потребує підтримки для збереження свого людського потенціалу .
Важлива риса соціальної і гуманітарної політики сучасних європейських країн – її спрямованість на мінімізацію чисельності населення, яка не одержує вигід від реалізації певних програм, пріоритетність інклюзивності тих важелів впливу та процедур, що застосовуються. Тому ефективність політики оцінюється не за масштабами використаних ресурсів, чи створених матеріальних передумов зростання добробуту цільової групи, а має безпосередньо людський вимір – це зменшення чисельності зневірених у можливості знайти підходящу роботу, тих, хто припиняє професійне зростання через неможливість поєднувати родинні й професійні обов’язки. Так само, скорочення чисельності тих, хто через проблеми доступу до медичної допомоги втрачає працездатність, а надалі потребує тривалого лікування, щоб повернутися до активного життя.
Для того, щоб мінімізувати такі втрати людського потенціалу, щоб ті ресурси, які виділяються на соціальну допомогу знаходили адресатів – саме тих, хто її критично потребує, виконувалось наше дослідження і сотні аналогічних – що були проведені свого часу в інших країнах, в періоди загострення потреби населення в гуманітарній допомозі. Очікується, що результати дослідження допоможуть спрямувати ресурси гуманітарних програм на задоволення пріоритетних потреб постраждалих від війни, поліпшити рівень охоплення цільової аудиторії програм та координацію взаємодії вітчизняних служб соціального захисту з міжнародними гуманітарними організаціями.
Зміна проблематики гендерного розвитку в Україні
Війна є суворим випробуванням для усіх систем життєзабезпечення суспільства, в першу чергу, збільшуючи навантаження на системи соціального захисту, руйнуючи усталену збалансованість особистих і колективних потреб та інтересів. Масштабні втрати, вибухове зростання чисельності постраждалих, мілітаризація суспільного життя формують нові виклики, а досягнення суспільства щодо пріоритетності прав людини, зокрема дотримання принципів гендерної рівності та соціальної інклюзії опиняються під загрозою. Закономірне загострення проблем недоступності благ, поширюваних в межах програм соціальної і гуманітарної діяльності, недооцінка масштабів одних проблем і переоцінка – інших, штучне обмеження кола бенефіціарів гуманітарних програм – досить поширене явище в умовах військових конфліктів. Проблема насилля, що виходить з під контролю та стає базовою формою взаємодії, перетворюється на провідну причину втрат людського потенціалу і зумовлює необхідність додаткового (спеціального) захисту найбільш вразливих щодо насилля груп населення. Така додаткова увага до їхніх потреб стає умовою збереження функціональності цілих підсистем суспільного життя. Численні дослідження розподілу втрат від війни свідчать, що агресор, прагнучи знищити ідентичність противника сприяє виходу насилля за межі безпосередньо поля бою та примушує усіх учасників конфлікту прийняти його правила гри. Посилюючи сьогодні здобутки українського суспільства в забезпеченні гендерної чутливості урядових програм, гендерної рівності доступу до влади та бюджетних ресурсів ми, по суті – протидіємо поширенню ворожої ідеології, що спрямована на елімінування відмінностей між тимчасово захопленими і підконтрольними українській владі територіями, на поширення ставлення до людини як до «витратного матеріалу».
Тому важко переоцінити той негативний вплив, який має війна на гендерні відносини і загалом на систему інститутів людиноцентричного суспільства. Вони перебувають під тиском об’єктивних умов функціонування українського суспільства, адже від питань гендерної рівності доступу до кар’єри, правового захисту, медичного страхування, політичного представництва тощо (повістки денної розвинутих країн) наша країна відкинута до питань гендерної рівності доступу до продуктів харчування, базових медичних послуг, фізичної безпеки. А це якісно відмінна проблематика, де ціна нерівності вища, а досягнення рівності – витратніше, вимагає не просто перерозподілу наявних ресурсів, а додаткових витрат, для охоплення тих верств населення, які виявляються важкодоступними та чиї проблеми не вирішуються в межах стандартних процедур. Тому результати щодо гендерної рівності, гендерної чутливості державних програм довоєнної і сучасної України непорівнювані, так само як і результати країн, які знаходяться на різних етапах розвитку. Адже, до війни проблематика гендерного розвитку в Україні була аналогічна із розвинутими країнами. Для України також були найбільш актуальні проблеми доступу до кар’єрного зростання для жінок, політичного представництва, участі у процесах місцевого самоврядування тощо. Після початку війни Україна відкинута на багато років, ми знов стикаємося з елементарними проблемами щодо задоволення базових потреб, починаючи з фізичної безпеки і до харчування та базових медичних послуг. Значна частина наших респондентів перебуває в стані, коли будь-які коливання співвідношення цін і доходів безпосередньо впливають на умови харчування представників певної родини. Серед жінок понад 20 відсотків респондентів вказали на те, що вони не можуть дозволити собі хоча б через день їсти страви з м’ясом, курятиною, рибою або їх вегетаріанським аналогом – це питання фізіологічного виживання, а не дотримання певних соціально зумовлених стандартів.
Знов актуальні проблеми неможливості уникнути фізичної небезпеки, проблеми досить низької мобільності. У нашому дослідженні конкретизуються причини, які обмежують територіально-просторову мобільність українських родин і, в першу чергу, – домогосподарства із переважно жіночим складом.
Особливості становища і потреб жінок в умовах війни
Важливим результатом нашого дослідження є обґрунтування факту меншої мобільності жінок, порівняно з чоловіками, в умовах війни. Це стосується і просторової мобільності, і здатності зберігати зайнятість, уникати ситуації, коли вся родина повністю залежить від соціальної допомоги, позбавляється джерел факторних доходів.
Менша просторова мобільність жінок зумовлює і більшу поширеність серед жіночої аудиторії проблем адаптації до середовища на новому місці проживання, і більші масштаби втрат для добробуту, і більшу глибину розриву між фактичними й нормативними показниками добробуту. Адже тривалість часу перебування родини в зоні екстремальної небезпеки, під обстрілами, де немає ні комунікацій, ні доступу до нормальних послуг виступає вагомим фактором, що ускладнює подальшу адаптацію та повернення до нормального життя. Чим довше родина залишається в зоні бойових дій, тим важчим і витратнішим стає період повернення до нормального життя. Саме домогосподарства із переважною жіночим складом довше затримуються в критичних умовах, позбавляються доступу до транспортного сполучення, і в результаті – стикаються зі складними проблемами в процесі адаптації, частіше тривалий час не можуть повернутись до нормальної соціальної взаємодії. Зокрема, тривале перебування в зоні бойових дій стає фактором загострення хронічних захворювань, часткової чи повної втрати працездатності – ця проблема більше поширена серед домогосподарств з переважно жіночим складом.
Так само руйнація соціальної інфраструктури, зокрема позбавлення доступу до освітніх послуг, можливостей нормальної організації вільного часу дітей в першу чергу обмежує можливості жінок, зменшуючи шанси на працевлаштування, збереження зайнятості, чи кар’єрне зростання, а також ускладнюючи реалізації власних підприємницьких планів.
Схожий вплив має і зростання навантаження на медичні заклади в центрах перебування біженців, і на органи надання адміністративних послуг і органи місцевої влади – жінки респонденти значно частіше вказують на наявність негативного досвіду взаємодії з цими установами після зміни місця проживання, чи погіршення умов доступу після початку війни на старому місці проживання.
Також саме серед жінок більша частка респондентів вказала на критичну залежність від соціальної допомоги уряду (місцевої влади) та гуманітарних організацій – доходи від зайнятості, підприємництва чи заощаджень минулих періодів відсутні серед джерел життєзабезпечення переважно жіночих домогосподарств майже в два рази частіше, ніж серед домогосподарств із збалансованим гендерним складом (де серед дорослих членів домогосподарства присутні чоловіки).
Усі ці проблеми загострюють необхідність врахування особливостей становища і потреб жінок в умовах війни та досягнення необхідної міри гнучкості процедур і порядків надання допомоги, навіть у тих випадках, коли це пов’язано з додатковими витратами. Врахування таких витрат як необхідних, санкціонування їх здійснення вимагає певної політики, визнання певної системи пріоритетів та цілей реалізації соціальних і гуманітарних програм. Проте здійснюючи такі витрати на забезпечення гендерної чутливості державних програм суспільство скорочує витрати від руйнації людського потенціалу та соціальної згуртованості. Це досить актуальний нині механізм інвестування в людський капітал: додаткові витрати у поточному періоді забезпечують вагомий приріст вигід та можливостей, що одержуватимуть члени суспільства в майбутньому, а крім того, розширюють коло бенефіціарів діяльності державних структур і міжнародних програм.
Власне готовність суспільства здійснювати такі інвестиції слугує вирішальною ознакою гуманістичної спрямованості його розвитку, підтверджують, що вища цінність людського життя та пріоритетність забезпечення її прав та свобод – це не просто гасло, не суто декларований принцип, а реальний імператив дій та основа консолідації суспільства, який знаходить адекватне поточним умовам ресурсне забезпечення в процесі реалізації державної політики. Якщо дійсно для українського суспільства, людина – це найбільша цінність, то підтверджується це такою мірою гнучкості державних програм і політики, що дозволяють залучати до їх реалізації всі групи населення та враховувати потреби усіх соціально-демографічних груп. Власне досягти такої бажаної міри гнучкості й адаптивності державних програм неможливо без відповідної підготовки працівників державних установ та місцевих органів влади.
Навчання держслужбовців в питаннях гендерної політики
Програми з інтеграції гендерної політики у діяльності державних установ не є принципово новими, певна інерційність в діяльності державних установ якраз допомагає, бо великий обсяг програм схожою спрямованості був започаткований ще до війни. Практично в усіх міністерствах створювались ради по взаємодії з громадськими організаціями, були радники з гендерних питань, проводили структурні зрушення, гендерний аудит, створювалися спеціальні підрозділи, які займалися як соціальною політикою, так і питанням гендерної рівності. Ми не скажемо, що це щось абсолютно нове для сфери державних структур. Ці програми продовжуються і потреба в навчанні може бути задоволена і в короткостроковій перспективі невеличкими семінарами тривалістю від двох-трьох днів до тижня. Здебільшого вони проводяться без відриву від основної діяльності, важливо просто, щоб це навчання було включено в певну систему заходів оновлення норм, правил, розпорядників і порядків діяльності, бо діяльність у державних установах вона дуже регламентована і регульована – природна властивість цього сектору суспільства. Якби не були добре навчання працівники певних державних установ, представники органів місцевого самоврядування, якщо системно поряд із цим не відбувається оновлення нормативного забезпечення, створення відповідного інформаційно-аналітичного забезпечення, результативність навчання суттєво знижується, а от якщо це один із заходів в комплексі оновлення норм діяльності державних службовців, ця проблема може вирішуватись досить оперативно. Системність – запорука успішності навчання.
Авторська колонка підготовлена за фінансової підтримки проєкту «Підтримка жінок, миру та безпеки в Україні», який реалізується ГС «Центр економічного відновлення» (ЦЕВ) у консорціумі з ГО «Ла Страда – Україна», ВГО «Поруч» та ГО «Інститут конструктивної журналістики та нових медіа», за підтримки Посольства Великої Британії в Україні. Її зміст є виключною відповідальністю Дениса Верби і не обов’язково відображає позицію Посольства Великої Британії в Україні або організацій-членкинь консорціуму проєкту.
