“Вкрай важливим є включення жінок на етапах планування регіональних, обласних, місцевих програм, у процеси  визначення  потреб і пріоритетів громади” – Катерина Черепаха, Президентка ГО “La Strada”

Жінки та дівчата в першу чергу страждають від наслідків війни.  Серед внутрішньо переміщених осіб (ВПО), безробітних ВПО, постраждалих від гендерного насильства та інших уразливих груп населення переважають жінки. Такі проблеми як домашнє та сексуальне насильство нікуди не зникають під час війни, але частіше замовчуються. Через існуючий гендерний порядок в основному жінки виконують доглядову працю, навчають дітей, безкоштовно працюють волонтерками. Про проблеми впливу війни на жінок, домашнє насильство, першочергові висновки та неочевидні на перший погляд наслідки війни на гендерний порядок обговорили з Катериною Черепахою, Президентка ГО “La Strada”

В цьому інтерв’ю ви прочитаєте про:

1. Проблеми жінок, що посилюються через війну
– ґендерно зумовлене насильство, дискримінація, домашнє насильство;
– нормалізація домашнього насильства суспільством;
– трудова експлуатація;
– віктимізація жінок.

2. Виклики що виникають через війну:

– необхідність «підсвічувати» важливість доглядової праці і цінність того, що «за замовчуванням» вважається «жіночими обов’язками»

– залучення жінок, урахування їхнього досвіду, знань, експертизи, практики й бачення жінок-активісток, громадських жіночих організацій у процеси відбудови та подолання наслідків війни на всіх рівнях.

– проблеми «розірваних» родин і труднощі з підтримкою родинних зв’язків; 

– втрата державою фахівчинь та експерток через виїзд жінок закордон.

– Які основні проблеми жінок у контексті війни ви б виділили? 

– По-перше, треба сказати, що всі ті проблеми, які існували до війни (ґендерно зумовлене насильство, дискримінація, домашнє насильство), нікуди не поділися, вони тільки посилилися, але, з іншого боку, через різні причини, зокрема й об’єктивні, на них менше стали звертати увагу. 

Факторів багато. По-перше – звичайною є ситуація, коли говорять, що в нас у країні є більш серйозні проблеми, ніж домашнє, сексуальне насильство, торгівля людьми, насильство загалом тощо. Зараз, під час повномасштабної війни, ці проблеми сприймаються як менш важливі. Самі жінки, на жаль, часто вважають такі проблеми неважливими, мовляв, домашнє насильство – це дрібниця порівняно з війною, тим, що гинуть чи втрачають свої домівки люди. Та навіть якщо вони спробують звернутися по допомогу, то можуть почути у  відповідь від тих, хто її надає, щось на кшталт «Зараз не до цього, є більш серйозні проблеми, у країні війна, а ви тут…». Водночас  іноді постраждалі просто не мають можливості звернутися по допомогу, а служби зі свого боку – її надати, бо відсутні засоби зв’язку, відрізане сполучення, зруйнована інфраструктура, територія тимчасово окупована, не працюють відповідні інституції тощо. 

Понад  90% українців, які були змушені виїхати через війну, – це жінки та жінки з дітьми. 

Жінки становлять основну категорію біженців, і вони є вразливими до потрапляння в ситуацію насильства, експлуатації та торгівлі людьми.

Ми маємо розуміти, що ця вразливість може посилюватися з часом. Наразі важко сказати, коли війна закінчиться та скільки людей ще змушені будуть виїхати до інших країн або міняти місце проживання в Україні. З перших місяців повномасштабної війни сусідні країни активно надавали допомогу нашим громадянам, завзято допомагали волонтери, громадські та міжнародні організації, координатори, які безпосередньо на пунктах перетину зустрічали, надавали гуманітарну допомогу, інформували та розміщували біженців. Проте з часом такої допомоги стане менше, можливості й ресурси країн, які приймають, можуть скорочуватися. Людям згодом знову потрібно буде шукати помешкання для проживання, роботу, влаштовувати дітей, намагатися забезпечити їм і собі нормальні умови перебування.  

Саме в цей час біженці можуть бути дуже вразливими та погодитися на сумнівні пропозиції – поїхати кудись вглиб країни або ж в іншу країну, де «буде легше влаштуватися на роботу», де «платять більше», «кращі умови» і таке інше. 

Крім того, можуть існувати ризики потрапляння в ситуацію фактично трудової експлуатації за надання прихистку, коли людина за дах над головою і місце, де спати, має за це «відпрацьовувати» у режимі 24/7. Або виконувати більший обсяг роботи, зокрема працюючи понаднормово, за набагато меншу зарплату. Водночас така особа може боятися про це повідомити через страх, який часто навмисно створюється – їй погрожують втратою виплат або підтримки та можливою депортацією.     

Виклики, пов’язані з вразливістю жінок під час війни щодо сексуального насильства, на жаль, не нові. Такі випадки мали місце ще з 2014 – 2015 років. Однак люди, які  пережили таке насильство, дуже рідко наважуються комусь про нього розповісти, а повідомити відповідні органи й поготів. Зараз, оскільки війна набула загальнонаціонального масштабу, ця проблема також поглибилася.

Постраждалі часто не звертаються по допомогу через страх перед кривдником, страх осуду, наявні стереотипи, звинувачення в бік постраждалих від насильства: «Навіщо ти виїхала / не виїхала, вийшла / не вийшла з підвалу» і таке інше.  

Наслідки фізичного, психологічного, сексуального насильства, пов’язаного з війною, є не тільки для постраждалої особи, вони впливають і на найближче оточення – дітей, інших членів родини, які могли бути свідками, перебувати разом із постраждалою тощо.  

Ще один важливий аспект, коли говорять про жінок у період війни, – найчастіше висвітлюється саме тема постраждалих жінок і менше говориться про їхню активну роль, про те, який внесок жінки роблять у нашу перемогу.

Менше говорять про жінок у ЗСУ, теробороні та правоохоронних органах, які захищають нашу державу на різних фронтах. Якщо подивитися інформацію в ЗМІ – можна зустріти ще досить багато стереотипних і дискримінаційних висловлювань стосовно жінок, долучених до цієї сфери. Здебільшого інформація про жінку подається через її зовнішність, репродуктивні функції («красуні з автоматами», «а могла б замість цього дітей народити та виховувати», «і що там жінки розуміють у військовій справі та зброї» тощо). Ці стереотипи існували до війни й зараз, на жаль,  нікуди не зникли.

Крім того, багато жінок задіяні в інших сферах, важливих для нашої перемоги: волонтерстві, забезпеченні гуманітарної допомоги, евакуації тощо. Вкрай важливо висвітлювати таку їхню роль, «підсвічувати» важливість і цінність того, що «за замовчуванням» вважається «жіночими обов’язками» – забезпечення піклування та догляду за дітьми, за літніми особами, хворими, забезпечення побуту, харчування тощо. Ці «звичні», на перший погляд, речі традиційно не вважаються працею взагалі, тоді як це функції переважно здійснюються одночасно та поєднуються з виконанням професійних обов’язків і волонтерством. 

Ще один виклик, який так само є важливим, якщо говорити про можливі перспективи, – це залучення жінок, врахування їхнього досвіду, знань, експертизи, практики й бачення жінок-активісток, громадських жіночих організацій у процеси відбудови та подолання наслідків війни на всіх рівнях.  

Говорячи про визначення потреб, важливо робити оцінку запитів тих громад, які приймають внутрішньо переміщених осіб, оскільки їхня інфраструктура через такий наплив людей є перевантаженою. Відповідно виникають труднощі, напруженість і непорозуміння між громадами та внутрішньо переміщеними особами.

Подібні виклики існують ще з 2014 – 2015 років, коли люди змушені були виїхати з Луганської та Донецької областей через початок війни. Виникали (і продовжують виникати) труднощі з влаштуванням, доступом до сервісів та послуг, як-от дитсадки, школи, система охорони здоров’я, робочі місця, наявність / відсутність пільг для місцевих мешканців і ВПО. До того ж люди з інвалідністю,  літні люди, громадяни, які потребують спеціалізованого особливого харчування / догляду / допоміжних засобів, страждають найбільше.

Це все може здаватися побутовими чи «дрібними» речами, але саме такі моменти можуть значно впливати на загальний стан людини. 

Війна є травматичним досвідом для всіх. Він може проявлятися в різні моменти, може бути різної глибини. Накладання проблем, несприятливого психоемоційного стану може призводити до виникнення конфліктних ситуацій як серед дорослих, так і серед дітей. Тому розбудова культури мирного розв’язання конфліктів, соціальної згуртованості громади, конструктивної взаємодії є надзвичайно важливою. І жінки можуть відігравати і відіграють у цих процесах ключову роль. 

Вкрай важливим є включення жінок на етапах планування регіональних, обласних, місцевих програм у процеси  визначення  потреб і пріоритетів громади.  

Жінки, які є активістками,  депутатками, представницями інституцій громадянського суспільства мають експертизу, на практиці бачать виклики та готові бути рушіями створення програм та ініціатив для посилення економічної спроможності жінок, розуміння важливості розбудови чи відновлення інфраструктури, забезпечення влаштування дітей, організації навчального процесу, можливості отримання медичних послуг, в тому числі вразливими категоріями населення, створення сервісів на рівні громади для постраждалих від насильства, адвокатування включення цих та інших важливих питань під час формування бюджетів тощо.  

Важливо приділяти увагу в ЗМІ й публічному обговоренню таких питань та тем, як ґендерна складова під час планування і розробки програм, формування бюджетів; висвітлення ролі жінок як активних учасниць захисту нашої держави, її економічного відновлення, посилення на міжнародному рівні тощо  

Одним з ключових факторів є наявність політичної волі. Увага й підтримка цих тем та ініціатив Офісом віцепрем’єрки з питань євроінтеграції, діяльність Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики, залученість ключових міністерств та інших дотичних структур є важливою умовою забезпечення державної політики в цій сфері.  

Також важливими є зовнішній  політичний вплив, ті зобов’язання, які має Україна відповідно до міжнародних договорів, моніторингових процесів, взаємодій та зобов’язань у сфері WPS і не тільки. Тиск зарубіжної спільноти, що «стимулює» нашу  країну до наближення до чинних міжнародних стандартів і запровадження практик в цій сфері. 

Важливо посилювати компетенцію всіх дотичних суб’єктів, підвищувати розуміння важливості забезпечення впровадження ґендерної рівності, переваг для країни, суспільства та громадян.  

– Як змінився гендерний порядок під час війни? Які тенденції ви бачите? 

– Війна впливає на всі сфери, деякі зміни й тенденції можна простежити вже зараз, частина стане більш видимою згодом, наслідки деяких змін так само можна буде оцінити пізніше. 

По-перше, маємо проблеми «розірваних» родин і труднощі з підтримкою родинних зв’язків. Це загальні питання щодо повернення чи неповернення додому найближчим часом, наявності чи відсутності роботи, можливості професійної реалізації та використання своїх знань і потенціалу, об’єднання чи розпаду родин, правові питання стосовно майна, опіки над дітьми тощо. Ці, здається, на перший погляд особисті виклики сильно впливають на продуктивність та ефективність  людини загалом.

– Як впливає виїзд жінок на економічну ситуацію в Україні? Як вплине в майбутньому? З якими проблемами з працевлаштуванням жінки стикаються за кордоном? 

– Різні жінки мають різний досвід, який також залежить від рівня знання мови, кваліфікації, наявності інших зобов’язань чи факторів, які суттєво впливають на ситуацію, – збережень, фінансової підтримки інших, необхідності забезпечити догляд чи влаштування дитини або інших членів родини, які можуть потребувати допомоги, наявності попереднього домашнього насильства  тощо. 

Є відсоток людей, які вже не повернуться, і країна втратить велику кількість фахівчинь та експерток. Жінки, які виїхали, також стикаються з проблеми працевлаштування за фахом. Часто робота, яку пропонують, не відповідає кваліфікації та фаху жінки. Для пошуку роботи за фахом може бути потрібно більше часу та інтенсивного пошуку (і забезпечення відповідності іншим вимогам), водночас жінка має забезпечити догляд за дитиною, організовувати всі логістичні моменти життя тощо. Тому часто жінка погоджується на будь-яку запропоновану роботу й змушена стримувати свій професійний розвиток. 

Але також будуть і позитивні наслідки – попри всі стереотипи роль жінок стає помітнішою, про  них почали більше говорити порівняно з довоєнним часом. 

– Які теми, пов’язані з безпекою жінок, на вашу думку, табуюються в медіа? 

– Достатньо табуйованою залишається тема насильства, сексуальних домагань, зокрема в силових структурах, навчальних закладах, на вулиці, скоєних учасниками бойових дій тощо. Тут часто постраждала може зіткнутися з тим, що оточення і суспільство виправдовуватимуть кривдника: «Як ти можеш звинувачувати його в насильстві, коли він захищав нашу державу?» Це результат впливу людського фактору, і такі випадки можуть замовчуватися. 

Ще однією темою може бути сексуальна експлуатація – «секс задля виживання», ситуації, які часто можуть мати місце на тимчасово окупованих територіях, територіях навколо зони бойових дій, де поряд перебувають цивільне населення, військові, озброєні формування.

Незвертання уваги на такі ситуації спричиняє дискримінацію та насильство, потрібно правильно висвітлювати подібні випадки в ЗМІ, не романтизувати такі історії, не переносити фокус, а вимагати відповідальності.

Висвітлення в медіа проблем щодо безпеки жінок, зокрема під час війни, є важливим. Необхідно не забувати акцентувати увагу на тому, де постраждалі можуть отримати допомогу та чому важливо звертатися по допомогу. Не романтизувати під час опису історії та випадків насильства, робити фокус не на постраждалій, що може спричинити її повторне травмування, а на події та кривднику, який це скоїв.  

– Розкажіть, будь ласка, які зміни у вашій організації спричинила війна?

– Сфера діяльності нашої організації залишилася незмінною після початку повномасштабного вторгнення. Працює Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації. У режимі 24/7 надаються консультації телефоном та через месенджери.  Серед звернень, які надходять до нашої організації, є запити і щодо випадків сексуального насильства внаслідок війни, і щодо надання допомоги постраждалим. Продовжується інформаційна робота, превентивна освітня діяльність, працює Національна мережа тренерів і Національна мережа медіаторів, організація допомоги внутрішньо переміщеним особам, адвокація на міжнародному та національному рівнях. Продовжуємо працювати з нашими колегами з інших країн, які також активно долучилися до допомоги та підтримці біженців з України.

Канали La Strada для консультування

Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації –

0-800-500-335 (безкоштовно з мобільних та стаціонарних телефонів по всій території України)

або 116123 (безкоштовно з усіх мобільних телефонів по всій території України).

Лінія працює цілодобово за принципом анонімності і конфіденційності.

Якщо через якісь причини Ви не можете зателефонувати, напишіть:

• Skype – користувач lastrada-ukraine
• Facebook – @lastradaukraine
• E-mail – hotline@la-strada.org.ua
• Telegram – @NHL116123
• Instagram – @lastradaukraine

На гарячій лінії Ви можете отримати консультації професійних психологів та психологинь, юристів та юристок, соціальних працівників та соціальних працівниць.

Якщо Вам потрібна консультація щодо питань ґендерно зумовленого насильства (зокрема, домашнього насильства), торгівлі людьми, якщо Ви постраждали від війни (є внутрішньо переміщеною особою, перебуваєте в зоні активних бойових дій чи на тимчасово непідконтрольній Україні території, якщо Ви виїхали за кордон через воєнні дії в Україні), Ви завжди можете звернутися на гарячу лінію.

Усі консультації надаються на безоплатній основі.