«У медіа не вистачає висвітлення різних ролей жінок у війні» – Оксана Павленко, журналістка, засновниця та головна редакторка divoche.media
Вимушене переселення, додаткове навантаження, втрата роботи, психологічний тиск – те, що відчувають на собі жінки тут і зараз. Війна негативно впливає на права жінок і дівчат на багатьох рівнях – безпековому, економічному, професійному. Традиційний порядок, що підсилюється під час воєнних конфліктів, призвів до переважання чоловічого голосу в ефірах та публікаціях, табуювання теми домашнього насильства та стигматизації певних груп жінок. Медійна галузь зазнала негативних наслідків для ґендерної рівності через війну. Про наслідки війни для жінок, виклики для інформаційної сфери та резолюцію “Жінки, мир, безпека” в контексті медіа говоримо з журналісткою, засновницею та головною редакторкою divoche.media Оксаною Павленко.
– Які, на ваш погляд, ключові проблеми реалізації резолюції Радбезу ООН «Жінки, мир, безпека»?
– Як на мене, за останні декілька років поліпшилася ситуація щодо рівності жінок та їхнього впливу на вирішення конфліктів. Наприклад, ми бачили зрушення щодо видимості жінок-військових, насамперед напевно завдяки ветеранкам, які взялися за це питання.
Проте зараз постають нові виклики й нові питання, з якими може працювати резолюція. Насамперед мені хотілося б, щоб більше говорили про проблему домашнього насильства.
Незважаючи на те що я системно вивчаю питання того, що відбувається в Україні, що стосується прав жінок, про резолюцію я чула десь один раз, і це було в Запоріжжі, на Форумі лідерів думок. Після цього ми написали текст, щоб розповісти більшій кількості людей.
– Як, на вашу думку, вплине війна на реалізацію цієї резолюції, впровадження її принципів, пришвидшить чи уповільнить, враховуючи повномасштабне вторгнення?
– Війна уповільнює все, що може відбуватися. З одного боку, ратифікована Стамбульська конвенція, але реалізована вона буде не так швидко. Думаю, що з резолюцією те саме, адже кожного дня перед нами постають нові виклики. Досить важко в таких умовах реалізувати якийсь сталий документ. Є багато проблем, які треба вирішувати нагально.
– А якщо говорити про проблеми реалізації резолюції, можливо, через війну виникли ще якісь питання?
– Жінки непропорційно страждають від військових конфліктів. Це стосується і прав жінок, і насильства, і багатьох інших аспектів, як-от доступ жінок до ухвалення рішень.
Якщо продовжувати тему домашнього насильства, то гостро постало питання шелтерів. Їх ніколи не було достатньо, зараз же багато локацій використовуються для перебування ВПО. І це адекватне розв’язання проблеми. Але водночас жінці зараз, виходить, немає куди йти в разі домашнього насильства.
Звичайно, повномасштабна війна вплинула на всі аспекти життя жінок. Зауважимо: більшість із тих, хто був змушений переміститися до іншого регіону чи іншої країни, – це жінки. Часто вони залишаються єдиними дорослим для дитини в місці, де в родини немає встановлених соціальних зв’язків.
Проте системна робота і жіночих організацій в Україні, і іноземних донорів, і державних установ може поліпшити ситуацію. Мене хотілося б наголосити, що держава зважає на проблеми жінок. Наприклад, поліція запустила застосунок, який допоможе жінці «однією кнопкою» викликати поліцію в разі домашнього насильства. Назва додатка не розголошується, щоб кривдник не знав про нього. Жінка може дізнатися назву, коли зателефонує на гарячу урядову лінію або лінії La Strada чи поліції.
– Як гадаєте, які виклики щодо впровадження виконання резолюції будуть після перемоги?
– Я думаю, що після перемоги в нас буде багато викликів у всіх сферах життя. Будем відновлюватися та відновлювати, працювати над тими проблемами, які, можливо, відкладали під час війни. Йдеться і про фізичне відновлення, і про психологічне.
Думаю, що після перемоги потрібно збільшити кількість жінок на державних посадах, жінок, які матимуть доступ до ухвалення рішень. Вважаю, що вже зараз потрібно нарощувати жіноче лідерство.
Наразі є багато волонтерок, очільниць ГО, які роблять фантастичні речі, у багатьох із них бачу майбутніх державних лідерок. Хочеться, щоб після перемоги було більше жінок при владі, у різних державних структурах.
– На чому зараз треба сконцентруватися для реалізації резолюції? Як би ви охарактеризували цей процес зараз, що треба робити, на чому акцентувати?
– Як на мене, потрібна підтримка жінок-лідерок, це можуть бути освітні програми або створення спільнот. У Дівоче медіа ми намагаємося працювати з темою жіночої спільнотності, чи солідарності. Для нас важливо розвивати сестринство та наголошувати на підтримці одна одної.
Жінки вміють об’єднуватися, це працює на зростання інституту жіночого лідерства.
Важливо працювати і з молодшою аудиторією, з дівчатами-підлітками, показувати, що вони мають різні шляхи та інструменти для майбутнього.
Мені здається, що підтримки наразі потребують і волонтерки, аби запобігти вигоранню. Та впевнена, що вони самі можуть розповісти про власні потреби.
Коли хочеш підтримати людину, то найперше, що треба зробити, – це спитати, чи потрібна підтримка і яка, і тоді твоя допомога буде якісною та доречною.
– Якщо говорити про інформаційний простір, скажіть, конструктивно чи неконструктивно висвітлюються в ЗМІ напрями та ідеї резолюції «Жінки, мир, безпека»?
– З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну в медіа ми бачили різні матеріали, які стосуються жінок і жіноцтва. Часто жінка постає в медіа постраждалою, особою, якій потрібна допомога, а хотілося б бачити різні ролі жінки. Часом мені не вистачає балансу в матеріалах, часом конструктиву, але водночас я бачу гарну тенденцію.
У медіа з’являється більше матеріалів про жінок, які захищають Україну в лавах ЗСУ, які волонтерять. Але часто робиться акцент на зовнішності, досі існують матеріали із заголовками «українська Анджеліна Джолі в ЗСУ». Така об’єктивація неприпустима.
Напевно хочеться, щоб у медіа було більше різноманітних жіночих історій і жіночого голосу.
– Яким темам приділяється недостатньо уваги, які з них недостатньо висвічують?
– Думаю, що бракує уваги до жінок-лідерок. Як я вже казала, часто в медіа жінка постає як жертва чи постраждала, для балансу не вистачає історій про лідерство та здобутки, про маленькі перемоги, про жінок, які щодня роблять свою роботу. Ми намагаємося працювати з різними темами, надавити голос різним жінкам.
Було цікаво розповісти про жіночий активізм поза межами України, про жінок, які влаштовують мітинги в різних країнах. Наприклад, є організація «Марш Матерів», які влаштовували акції в Європі, аби привернути увагу до подій в Україні.
Ми запустили проект «Підмога», що розповідає про діяльність різних жіночих організацій. Це не лише «каталог» організацій, ми намагаємося висвічувати діяльність кожної, зокрема фонду «Сильні», він працює з постраждалими від сексуального насильства під час війни, організації «Землячки», яка допомагає військовим, «Жінки зі сталі», яка об’єднала родини військовополонених.
– Яким проблемам жінок під час війни ЗМІ віддають мало уваги? І, можливо, проблемам жінок після перемоги?
– Мені здається, що набагато менше говорять про насильство стосовно жінок. Я маю на увазі «цивільне» насильство. Як сучасна європейська держава ми повинні висвічувати ці питання.
Коли ми пишемо про насильство стосовно жінок не в контексті «воєнного злочину», можуть сказати, що це «не на часі». Проте, як говорила одна з юристок, права людини завжди не на часі.
Я думаю, що досить мало говорять про проблеми жінок-матерів, про так звану третю зміну, коли жінка має не тільки заробляти гроші, а й виконувати неоплачувану – домашню – роботу. Неодноразово бачила дописи жінок про те, як вони намагаються влаштувати й поєднати свою роботу (часто поза офісом – вдома) та нагляд за дитиною, яка навчається онлайн теж вдома.
– Наскільки достатньо комунікації щодо участі жінок у процесах миротворення та миробудування. Наскільки видимими в медіа є експерти з цього напряму?
– Якщо подивитися на статистику, то жінки найчастіше виступають експертками у сферах здоров’я, освіти та «лайфстайлу». Щодо державних комунікацій зараз можу назвати трьох жінок – це Ганна Маляр, Ірина Верещук і Катерина Павліченко. Думаю, що треба залучати більше жінок-експерток із різних сфер у медіа.
– У рамках комунікації про відбудову країни, планів і перспектив відбудови кого бачите-чуєте з лідерок, і чи чуєте взагалі?
– У моєму інформаційному полі багато про відбудову та роботу, яка потрібна зараз, говорить депутатка Київради Ксенія Семенова. Про домашнє насильство й варіанти розв’язання проблеми – заступниця міністра внутрішніх справ України Катерина Павличенко, про сексуальне насильство, воєнні злочини – адвокатка Лариса Денисенко.
Щодо відновлення та перспектив відбудови – я не бачу великого обговорення наразі, але ми багато говоримо по нагальні потреби.
– На що, на вашу думку, треба звернути увагу комунікаційників щодо підготовки матеріалів із питань напрямів «Жінки, мир, безпека»?
– Найкраще, що можна зробити, – просто давати слово тим, кому його досі не давали, показувати досвід різних жінок. Варто звертатися до громадських організацій, які працюють із жіноцтвом, за експертними коментарями. Розширювати пул спікерок, дотримуватися ґендерного балансу. Більше говорити про жінок-лідерок у різних сферах, давати їм майданчик, це і громадський сектор, і бізнес-сектор, і волонтерки, і військові.
– Чи достатня, на вашу думку, кількість ресурсів щодо участі жінок у війні і впливу війни на жінок? І яких ресурсів, даних, знань бракує особисто вам?
– Ми зі свого боку зробили проект Підмога, який розповідає про жіночі громадські організації. Це один із ресурсів, до якого можна звертатися за інформацією.
Особисто мені не вистачає українських досліджень щодо жінок і, можливо, конкретних статистичних даних.
