Інтерв’ю

“Під час повоєнної відбудови гендерна рівність має бути одним з базових принципів”, – Ольга Стефанішина, віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції

Війна радіаційним промінням розповсюдилася на всю Україну та далеко за її межі, а її наслідки зачепили кожного українця. В країні не залишилися людини, яка б не втратила дім, не мусила б переміщатися, не мала б загиблу на війні близьку або знайому людину.

Першими жахіття війни відчувають на собі саме жінки – це вони тепер опікуються родиною, вивозять дітей і облаштовують їхній побут за кордоном, навчають їх та навчаються самі, переживають тижні і місяці в окупації, волонтерять та збирають гроші на перемогу. Більше працюють, часто – безкоштовно, менше відпочивають, не мають дому та грошей та на жаль  частіше, ніж раніше стають постраждалими від домашнього та сексуального насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації. 

Насильство зростає в зонах бойових конфліктів щонайменше на 25% через масові прояви ПТСР серед учасників бойових дій та загальну маскулінізацію і тяжіння до традиційних цінностей суспільства. І це ті проблеми і виклики, з якими потрібно працювати вже сьогодні і обов’язково врахувати під час відбудови, щоб щоб не допустити нехтування тим прогресом, якого було досягнуто в попередні роки силами держави і громадянського сектору , а також – щоб забезпечити рівність і справедливість для чоловіків і жінок, що роблять однаковий внесок в перемогу. 

Сьогодні перед украʼнським суспільством стоїть багато викликів щодо боротьби зі усіма формами насильства, і ця боротьба є зараз життєво потрібною. Війна може стати щепленням від насильства для усього суспільства. І перший крок – визнання проблеми, суспільна і державна увага та забезпечення інфраструктури і фахової підтримки для надання такої допомоги. Про роль держави у цьому процесі, проєкти з підтримки постраждалих від різних форм абьюза, центри допомоги врятованим від сексуального насильства, виклики та загрози для гендерної рівності з проєктом W2U(Women to Ukraine) поділилася віцепрем’єрка України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина. 

1. Як підтримати жінок, що постраждали внаслідок війни та допомогти їм знайти мотивацію рухатись вперед, незважаючи на будь які складнощі?

Одна з ключових задач держави сьогодні — турбота про  врятованих та гарантування їм відчуття безпеки, наскільки це можливо. Громадяни не завжди готові звернутися по допомогу. Сьогодні важливо популяризувати культуру звернень. Ті, хто тікають від жаху війни, повинні знати: вони мають право на кваліфіковану підтримку. І є люди, які готові їм допомогти.

Топ пріоритетом мого Офісу у співпраці з фаховими громадськими та міжнародними організаціями від початку війни стала допомога постраждалим від будь-якого виду насильства — ми реалізували низку проєктів та програм. Ці проекти ґрунтуються на найкращих міжнародних практиках, зокрема принципі “єдиного вікна підтримки”. Центри допомоги врятованим вже працюють у 4 містах.

Для подолання травм та повернення відчуття контролю над своїм життям важлива також повноцінна участь постраждалих у процесах перехідного правосуддя, притягнення кривдників до відповідальності та, звісно, репарації.

Ці питання також у фокусі уваги. Вони зокрема передбачені Рамковою угодою щодо запобігання сексуальному насильству, пов’язаному із війною, підписаною українським Урядом та ООН. Вдячні партнерам, що разом маємо можливість  будувати ефективну, дієву систему допомоги українцям. 

2. Що держава робить уже зараз, аби уникнути цих проблем? Які проєкти направлені на забезпечення ґендерної рівності сьогодні реалізує Офіс Віцепрем’єрки? Які в планах?

Основний фокус– комплексна психологічна, правова та інформаційна підтримка постраждалих від війни. Для цього у співпраці з Фондом ООН у галузі народонаселення ми відкриваємо Центри допомоги врятованим. Центри вже функціонують у Запоріжжі, Дніпрі, Львові та Києві. В планах – масштабування їх діяльності по всій Україні та за кордоном.

Іншою важливою ініціативою стало створення бригад соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього насильства. Нині в Україні діє 101 така бригада, що зокрема співпрацюють з Центрами допомоги врятованим та виїжджають на виклики навіть до найбільш важкодоступних місць. Водночас ми працюємо над розробкою нормативно-правових актів для створення механізму компенсацій та репарацій постраждалим.

Не менш важливим є розширення економічних можливостей жінок.

У співпраці з нашими партнерами ООН жінки в Україні та Happy Monday ми реалізуємо проєкт “Women For The Future”. Він допомагає українкам, які втратили роботу, дохід внаслідок війни, знайти можливості професійного розвитку. Учасницям доступні нові вакансії та можливості спілкуватись із менторами та психологами. На семінарах вони покращують навички з пошуку роботи, складання резюме та проходження співбесід. Це можливість віднайти сили рухатись далі. 

3. Які проблеми можуть спіткати гендерну рівність в Україні у середньостроковій та довгостроковій перспективі? 

Повномасштабна війна загострює проблему гендерної нерівності. Проблеми спіткають як тих, хто покинув країну, так і тих, хто лишився. 

Ті, хто виїхав мають влаштовувати життя з нуля, часто не маючи засобів до існування, що підвищує ризики торгівлі людьми та сексуальної експлуатації.

Разом з тим, вимушено погоджуючись на менш кваліфіковану і низькооплачувану роботу, аби забезпечувати себе і свої родини, вони втрачають професійно. Ці питання – частина нашого діалогу з ЄС та європейськими громадськими організаціями (Жінки проти насильства в Європі, Міжнародна асоціація Ла Страда). Разом з тим, відколи Україна приєдналась до Європейської міграційної мережі, ми отримуємо актуальну достовірну інформацію, опрацьовану мережею щодо ситуації з питань міграції та притулку в державах-членах ЄС. Наші правоохоронні та міграційні органи у співпраці з європейськими колегами активно працюють для протидії випадкам торгівлі людьми.

Жінки, що лишились в Україні стикаються з відсутністю базової безпеки, фінансовою нестабільністю. Часто вони залишаються єдиними опікунами дітей і мають повністю переймати на себе роль обох батьків, що може істотно вплинути на можливості їхнього професійного розвитку.

Окремої уваги потребує перспектива зростання рівня насильства в суспільстві. Вже сьогодні бачимо тривожний тренд — втричі зменшилася кількість звернень до поліції щодо домашнього насильства. Це говорить про те, що постраждалі не готові звертатися по допомогу. Працюємо над тим, аби це питання залишалось у фокусі суспільної уваги. Мобільні бригади допомоги, які реагують на повідомлення про випадки  домашнього насильства, зокрема проводять інформаційно-просвітницьку діяльність у громадах. Продовжуємо розширювати мережу кризових кімнат та притулків для постраждалих від домашнього насильства. Нещодавно ще одна така кімната була відкрита в Житомирі.

Здійснений аналіз щодо відповідності українського законодавства Стамбульській Конвенції показав, що змін потребують майже 20 законів та кодексів. Працюємо над внутрішніми перетвореннями далі, адже ми не повинні закривати очі на домашнє насильство. 

4. Чи має враховуватися ґендерний підхід в повоєнній відбудові? Чи є вже стратегія на майбутнє, що держава має робити в цьому напрямку?

Наразі триває робота над Національним планом відновлення. Відбудова має обов’язково ґрунтуватися на принципах сталого розвитку, недискримінації та гендерної рівності. Важливо включити в урядові національні та місцеві плани інтереси усіх вразливих груп для покращення повоєнної якості життя українців. 

Під час війни ми побачили важливість однакової залученості жінок і чоловіків для підтримки ефективного функціонування держави.

Тому, і під час повоєнної відбудови гендерна рівність має бути одним з базових принципів, адже єдність є нашою силою та гарантією успіху.

5. Що особисто вас мотивує не опускати рук? Дайте кілька надихаючих порад

В першу чергу – мої діти. Основна мета – аби вони та їхні однолітки, які попри свій малий вік уже знають, що таке війна, могли формуватися як особистості у вільній, мирній, європейській країні. Важливо показувати на своєму прикладі: ми не можемо толерувати дискримінацію та будь які дії, які йдуть врозріз із захистом прав громадянина. 

Також, це стійкість. Стійкість, рівень свідомості наших людей, які не можуть не мотивувати. Коли чуєш неймовірні історії про подвиги українських волонтерів, медиків, залізничників під час війни – це дає сили. Так швидко, ефективно та злагоджено у таких складних умовах можуть діяти люди по справжньому сильні та рішучі. Головна порада від мене – попри всі складнощі війни, не забувайте піклуватись про себе і свій психоемоційний стан. Не вагайтеся звертатись по допомогу до фахівців. 

Аналітика

Експерти

Подивитись всі
Подивитись всі