“Жінки — це супер-люди. У війну вони встигають робити вдвічі більше, ніж за той самий час раніше”, — Ольга Горкавчук, ГО “Асоціація жінок України “Дія-Рівне”
На фронтах ґендерної рівності в останню декаду воювали саме жіночі громадські організації. Вони прискорювали ті позитивні зміни, саме завдяки яким ціннісно Україна — це Європа. Привернення уваги до теми домашнього насильства та адвокація змін до законодавства, розвиток проєктів освіти, підтримки жінок та жіночого лідерства, відстоювання квот, привернення уваги до табуйованих тем — у всьому цьому громадський сектор досяг значних успіхів.
З 24-ого лютого наші ГО-шки стали в стрій у наданні гуманітарної допомоги українцям, постраждалим від війни, військовим та родинам у складних життєвих обставинах із дітьми.
Та із викликами та наслідками війни стикнулися і самі жіночі організації — необхідність швидко переформатувати діяльність, нестача сталого фінансування та загроза життю і безпеці стали справжнім челенджем для громадянського суспільства. На запит організацій у навчанні фандрейзингу, сталості та комунікації запускаються навчальні, менторські та грантові програми, що публікуються в тому числі на нашій платформі W2U.
Одна з них — Capacity Building program від Центру Економічного Відновлення, спрямована на посилення спроможності та розвиток системного підходу до організації. Програма, що передбачає інтенсивне навчання фандрейзингу, організаційній культурі та комунікаціям, а також — гранти на реалізацію власного проєкту, отримала 62 заявки, з яких було обрано п’ять фіналістів. Розказуємо про їхній шлях під час війни, вимушені зміни, виклики і швидке зростання. Очільниця Асоціації жінок України “Дія-РІвне” Ольга Горкавчук ділиться досвідом локальної жіночої волонтерської групи, що перетворилася на велику організацію з численними агро-проєктами задля забезпечення місцевих громад і ВПО, і одночасно — задля інтеграції і розвитку взаємодії між людьми, Як вийти на швидке зростання і яка роль навчання навіть попри війну — читайте в інтерв’ю.
— З чого почалася Асоціація жінок України “Дія-РІвне”? Розкажіть про старт вашої діяльності.
У 2018 ми створилися як громадське об’єднання. Ідея створення з’явилася в контексті запуску мережі жіночих організацій по всій країні.
ГО “Асоціація жінок України “Дія” за ініціативи дієвих жінок Одещини на чолі із Наталією Делієвою стартувала з Одеси, а потім жіноче об’єднання вийшло на рівні різних регіонів держави: Тернопіль, Ужгород, Кропивницький, Ірпінь. Жінки об’єднувалися довкола спільних цінностей та місії у великих містах, маленьких містечках та громадах.
Ми функціонували в такому форматі (без юридичної реєстрації), як осередок жіночого лідерства до 2020 року.
У 2020 році після проведення першої стратегічної сесії ми вирішили зареєструвати громадську організацію аби мати більше інструментів для підтримки жінок в нашому регіоні.
Першочерговою метою діяльності ГО “Асоціація жінок України “Дія-РІвне” була підтримка жінок у їхньому розвитку, становленні, отримання нових кваліфікацій, допомозі в пошуку контактів. Ми зустрічалися раз на місяць та обговорювали важливі питання, потребу в реалізації проектів, ідеї, організовували навчання за різними тематиками, розширювали число наших членкинь та розбудовували нетворк. Розвивалися крок за кроком і реалізували також ті важливі ініціативи на вирішення потреб, які мають жінки саме в нашому регіоні: благодійні заходи, підтримка жінок, котрі виховують дітей з особливими потребами, одиноких жінок похилого віку, жінок, які втратили роботу.
До нас поступово приєднувалися експертки з різних сфер: освіта, бізнес, органи самоврядування, культура, проектний менеджмент, молодіжні лідерки тощо. Такий потенціал організації, саме в людях, які вирішили присвятити частину свого часу громадській діяльності, дав змогу організації розвиватися і ставати спроможнішою, збільшувати кількість проєктів та реалізувати більше локальних ініціатив з підтримки жінок.
До війни у нас було два ключові напрямки діяльності: ми займалися благодійністю, бо до нас активно долучалися жінки, які хотіли трохи свого часу присвятити підтримці старших людей чи людей з особливими потребами; просвітницькою, бо багато жінок хотіли навчатися і здобувати актуальні кваліфікації. Наша спільнота стала осередком знань, експертності, взаємодопомоги та менторства.
Ми підтримували 15 родин, які виховують дітей з особливими потребами у Рівному, понад 270 мешканців геріатричного пансіонату в нашому регіоні. А раз на місяць у форматі нетворкінгової зустрічі залучали нових членькинь організації, знайомилися, обмінювалися досвідом, планували благодійні заходи і проводили різноманітні навчання. В цей період ми заклали фундамент спільноти жінок, у якій можна було знайти нові контакти, знайомства й можливості для реалізації себе через навчання або через участь у благодійних заходах.
— Що змінилося з початком повномасштабного вторгнення?
З 24 лютого ми дуже швидко перелаштувалися на те, що є потреба підтримки більшої цільової аудиторії, бо в Рівненську область почали активно їхати внутрішньо переміщені особи, серед них було багато жінок із дітьми, людей похилого віку.
Ми почали вибудовувати співпрацю з іноземними партнерами, тому що кожна з нас має власні стійки контакти й нетворк. Я підключила партнерів з основної своєї діяльності в Польщі, Іспанії, Великобританії, Голандії і ми почали отримувати гуманітарну допомогу, яку розподіляли адресно в регіоні: засоби гігієни, дитяче харчування, продукти харчування, одяг. Ми обрали не військовий напрямок, бо розуміли, що цим мають займатися експерти та фахівці аби не нашкодити. Тому взялись за те, що найбільш доступне і зрозуміле і в чому ми добре знаємося.
Разом із тим, наша організація почала відсілдковувати нові можливості для підтримки цільової аудиторії: не тільки через точковий краудфандинг, а й через залучення грантової допомоги — так звані «гранти швидкого реагування».
Останні 15 років я працюю в Центрально Європейській Академії Навчань та Сертифікації (CEASC), яка займається проєктним підходом і навчанням експертів у сфері залучення грантового фінансування, тому застосувала весь свій досвід і знання в цій сфері. Уже в березні місяці ми реалізували перший проєкт — грант швидкого реагування за підтримки Українського жіночого фонду: закупили дитяче харчування на понад 200 тисяч гривень, перша частина якого була надана жінкам, які переїхали в Рівненську область, друга частина поїхала до Житомира, де в нас є партнерські організації, а третя — до Дніпра, Харківщини та Запоріжжя.
Потім ми побачили, що багатьох людей отримання гуманітарної допомоги примушує відчувати себе зобовязаними, а довгий період бездіяльності стимулює депресію, безсилля і демотивує. Люди хотіли бути корисними, застосувати до чогось свої знання та час. Тому в межах реалізації наступного проекту швидкого реагування ми закупили для трьох громад Рівненської області насіннєві набори з 28 позицій, плюс три сорти голландської цибулі й роздали це 105 місцевим жінкам і 105 жінкам ВПО з тим, щоби люди могли самі виростити борщовий набір.
Проект завершився локальним комунікаційним заходом в одній із громад. На наше запрошення відгукнувся Костянтин Грубич, з яким ми спільно варили червоний борщ: один за Слобожанським рецептом, другий — за рецептом місцевих господинь. Тобто, намагалися дати можливість людям інтегруватися та адаптуватися на новому місці і трошки поліпшити комунікацію в громадах між місцевим населенням та переселенцями.
— Я знаю, що в якийсь момент ви зосередилися на агро-проєктах, як так сталося?
Ми працюємо постійно з нашою цільовою аудиторією і, реалізуючи якийсь проєкт, проводимо опитування: щоб ще варто було зробити. У зв’язку з цим, вийшло, що ми, локальна жіноча організація, пішли у сферу агро. Нашим наступним проєктом була роздача курчат у тих же самих громадах: по 20 курчаток на родину (загалом знову 105 місцевих та 105 ВПО), інвентар, корми, ветеринарні препарати.
Цей проект також був профінансований Український жіночий фонд. І в вересня цього року ми підписали з ними грантову угоду на реалізацію проекту економічної стійкості жінок у сільській місцевості. Зараз ми на етапі створення соціального підприємства з вирощування перепілок. 40 жінок у нас пройдуть навчання по підприємництву, з них буде відібрано 20, яким цікаво займатися, власне, підприємництвом у сфері сільського господарства. Для них буде проведено цикл спеціалізованих навчань стосовно систем управління якістю, вирощування перепілок, харчової безпеки, догляду за перепілками. Буде також ознайомчий візит на перепелину ферму. У кінці проєкту 12 з цих жінок отримають можливість у форматі пілотного проєкту почати свою діяльність: отримають стартове перепелине стадо, буде створено соціальне підприємство, яке візьме “під парасольку” цих жінок: забезпечить їм юридичний та бухгалтерський супровід, можливість купувати корми для птиці по іншим цінам, продавати продукцію.
— Розкажіть про те, що вам дозволяє так швидко зростати? Якими своїми результатами пишаєтесь?
Насправді, ми робимо те, що й робили, але в значно більших масштабах. Почала зростати команда людей, які долучаються, тому постала потреба в донавчанні. За останні чотири місяці в нас дев’ять людей пройшли тренінги з написання проєктів, ми активно будуємо свою проєктну команду. На сьогодні чотири людини завершили навчальний курс від Нідерландського Гельсінського Комітету стосовно управління, комунікацій, адвокації.
Також, ми ввійшли до платформи східного партнерства громадянського суспільства, нас відібрали до робочої групи по економічному розвитку і впровадженні європейських стандартів. Зараз ми вже відібрані програмою GIZ для інституційної спроможності організації. Ми є однією із 67 організацій з України, які до 2024 року будуть у цій програмі. Також відібрані до участі в Програмі розвитку організаційного потенціалу в рамках проекту «Підтримка жінок, миру та безпеки в Україні», що фінансується Посольством Великої Британії в Україні.
— Дуже вражає. По-перше, виходячи з ваших проєктів, очевидно, що ви дуже швидко реагуєте на запит місцевих мешканців і ВПО. Які ви побачили основні проблеми місцевих і тимчасово переміщених жінок, які з’явилися через війну?
Жінки, які переїжджають у наш регіон, здебільшого їдуть із дітьми, зі старенькими батьками та без чоловіків.
На плечі жінки зараз лягає повністю утримання родини. Вона має значно більшу відповідальність: щоб усі були нагодовані, вчилися, мали що їсти щодня. На додачу жінка мусить отримувати нові кваліфікації, опановувати нових фах, бо більшість втратили свою основну роботу, яка була на території Луганської, Донецької, Херсонської чи Харківської областей.
Тому, перша проблема — це економічна стійкість, і навчання, яке забезпечить можливість жінкам знайти нову роботу, створити місце самозайнятості, аби заробляти на родину.
Друге — психологічна підтримка. Під час роздачі насіння та курчат, ми проводили зустрічі в громадах і бачили, що жінкам важко, але вони бояться звертатися за фаховою допомогою, не знають, як це зробити. Все ще сильний наш стереотипний у суспільстві підхід «Я ж здорова, навіщо мені до психолога», але рано чи пізно кожна людина усвідомлює, що в цьому є велика потреба.
Третє — адаптація в новій громаді. Коли людина приїжджає на нове місце і їй треба почати все з нуля, вона потребує підтримки і входження в середовища, у котрих є доступ до перевірених контактів, — знайти лікаря дитині, купити підручники, знайти майстра манікюру чи перукаря, де можна отримати гуманітарну допомогу, пройти навчання, забезпечити потреби особливих дітей. Це елементарні базові потреби, про які дуже важко самому дізнаватися десь там із інтернету. Тому, дуже важливо, що є такі спільноти, у яких жінка може знайти підтримку.
— Чи є у вас проєкти по адаптації ВПО? Чи є бачення і стратегія як це все має відбуватися далі?
Зараз по наростаючій з’являється дуже багато проблем. На даний момент, ми працюємо з трьома громадами й бачимо суттєву різницю там, де партнером у нас були органи місцевого самоврядування — важче було залучити внутрішньо переміщених через процедури. В іншій громаді, де нашим партнером була ГО “Агенція розвитку громад “Інтонація змін” активніше долучалися ВПО, бо громадський сектор зараз перебрав на себе багато функцій по забезпеченню переселенців найнеобхіднішим і в них налагоджені міцні контакти.
Перші три місяці люди дуже активно допомагали, віддавали свої будинки, меблі, одяг, їжу. Проте було декілька випадків, коли місцеві мешканці не розуміли тих, хто приїхав і навпаки.
Тому, з’явилася ідея з насінням, де люди будуть разом працювати, з’являться нові теми для спілкування, люди дізнаються більше одні про одних. А це пришвидшить інтеграцію та адаптацію.
Коли людина розуміє, що вона живе тут, їй дали будинок, присадибну ділянку, город, вона починає включатися в цей процес, у людей починають з’являтися теми для спілкування. Коли ми проводили фінальний локальний комунікаційних захід, була велика кількість людей: понад 300 мешканців громади (місцеві і ВПО). Було видно, як люди починають комунікувати, відкриватися. Коли кожен сидить сам по собі, важко знайти точки перетину.
Менталітет у кожного різний, але такого формату проєкти допомагають мінімізувати критичну різницю й дають можливість швидше адаптуватися, знайти спільну мову. Наприклад, зараз, в одній із громад, де ми спільно вирощували насіння, мешканці разом із новими жителями разом сушать червоний борщ, передають на передову і відчувають свою цінність, включаються до того, що відбувається в громаді.
— Ви зараз берете участь у великій кількості програм навчання. Чому ви подалися на Capacity Building Programme від Центру Економічного Відновлення. Які ваші очікування?
Ми, як організація, що стрімко росте, розуміємо: ріст — це проблема. Раніше в нас було два напрямки діяльності: благодійний і навчальний, а на сьогодняшній день їх дев’ять. Ми розуміємо, що потрібна стороння точка зору, експертна оцінка для того, щоб зрозуміти, як тепер це згрупувати, на чому більше зосередитись, де ми більш ефективні.
У 2019 році ми провели стратегічну сесію і чітко розуміли куди будемо рухатися, з чим, з якою метою. У 2022 постало питання перегляду стратегії як такої, тому є потреба у переоцінці і новому погляді на те, що, власне, в цій стратегії варто лишити, посилити, змінити, через що ми почали аплікуватися для участі в різноманітних навчаннях.
Буквально вчора ми працювали з командою експертів GIZ і проводили першу установчу зустріч у рамках їхнього проєкту з підтримки стійкості громадського сектору в країнах Східного партнерства. Там було 67 громадських організацій з Усієї України і ми спробували напрацювати, які виклики стоять перед громадським сектором сьогодні, які заходи/ресурси/підтримка була б їм потрібна й що варто зробити для того, аби покращити взагалі інституційний розвиток громадських організацій.
Основна з ключових проблем — громадські організації збільшили свої команди і фінансовий ресурс, але це все працює виключно на цільову аудиторію й не залишається ні часу, ні ресурсу на посилення стійкості організацій.
Ми розуміємо, що зараз, командою з п’яти людей ми реалізуємо стільки проєктів, де потрібно було б п’ятнадцять. Люди вигорають, їм потрібна мотивація, нові контакти, знайомства, знання, проєкти, у яких вони зможуть реалізувати себе, а не тільки підтримувати цільову аудиторію.
Навчання — один із ресурсів, який допомагає мотивувати команду, систематизувати інформацію й розширювати горизонти. Я бачу як зараз “запалилася” наша команда. Люди бачать історії успіху всередині організації, бачать, що ми зараз будемо реалізувати проєкти, які не тільки підтримують цільову, а й дають можливість реалізуватися нашим членькиням як експерткам, тренеркам. Тому навчання — це прекрасний інструмент для розвитку організації та людського потенціалу.
— Які цілі ви ставите перед собою в цьому навчанні? Які результати ви хотіли б отримати? Можливо, вже є успіхи, якими можна поділитися?
Мені, як голові організації, як людині, яка 15 років працює в проєктному підході в іншій своїй сфері діяльності, головною ціллю є можливість говорити з командою однією мовою. Дуже приємно, що під час навчання наші дівчата, які проходять програму, починають ставити інші питання. Вони починають говорити про такі речі, про які, можливо, раніше й не задумувалися. Відбувається ріст команди, підвищення професіоналізму у сфері проєктної діяльності. І це історія не про організацію однієї людини, яка розповідає, що робити та перевіряє виконану роботу. Це історія про організацію, у якій кожен член команди є рівноправним, де одні допомагають іншим, де ми навчаємось одні від одних. Ми зараз ставимо собі за мету зробити проміжне невелике навчання з результатами того, що ми пройшли на курсі.
Мета, яку ми собі ставимо — до середини наступного року в нашій організації повинно з’явитися ще щонайменше троє штатних працівників. Це повинні бути люди, які пройшли відповідне навчання й розуміють, якими є стратегія, місія, цінності організації, куди ми рухаємось, за якими напрямками, що ми вкладаємо в розуміння підтримки нашої цільової аудиторії, що таке проєкт, як його реалізувати, звідки брати ідеї та як їх втілювати, як в найскладніших умовах зберігати стійкість організації і реагувати на ризики та виклики.
Перші речі ми вже починаємо реалізувати. Паралельно з тим дівчата пишуть проєкти, а я додатково для них проводжу навчання. І зараз двоє наших членкинь пішли навчатися на програму післядипломної освіти з управління європейськими проєктами. Це дев’ятимісячна програма польського університету. Паралельно ми плануємо, навчаючись, застосовувати нові знання на практиці..
— Я хотіла би поговорити з вами на тему ролі жіночого лідерства, бо у вас саме жіноча організація. Яка, на вашу думку, роль жінки в наближенні перемоги в цій війні? Що в жінок добре виходить зараз робити? Які ви можете зробити висновки за ці вісім місяців війни?
У першій третині повномасштабного вторгнення я дуже стрімко працювала з різними волонтерськими чатами й шукала партнерів, які зможуть надати гуманітарну допомогу. Війна всіх вибила з колії. Через два тижні я написала в нашому чаті, щоб дівчата надали якусь інформацію про себе: де вони й чим займаються. Я хотіла дізнатися, чим ми можемо бути корисні одна одній. І виявилось, що одна з наших дівчат стала ключовою особою в одному з міських волонтерських штабів і щодня приймає 200—500 людей, яким виділяється допомога. Друга організувала плетіння сіток. Інша стала займатись організацією курсів надання домедичної допомоги. Тобто, кожна знайшла себе в якійсь конкретній сфер й усі з ранку до вечора волонтерили й допомагали.
Одним із ключових пріоритетів нашої діяльності є ґендерна рівність. Хто би що не говорив про ґендерну рівність, а жінка вміє активізувати свій лідерський потенціал у критичній ситуації. Коли в нас усе спокійно та стабільно, ми живемо своїм життям: ходимо на роботу та піклуємось про дітей, в нас немає необхідності в тому, щоб надмірно активізуватися. Якщо немає гострої потреби ми не згруповуємось. І це не лише про жінок. Але у даній ситуації, мені здається, що жінки дуже сильно згрупували всі свої можливості.
Жінки — це супер-люди. У війну вони встигають робити вдвічі більше, ніж раніше за той самий час.
Стосовно того, як жінки себе проявили. Це не тільки волонтерство та гуманітарна сфера. Наприклад, одна з наших дівчат працює як парамедик і підписала контракт. Вона вже з першого дня возила гуманітарну допомогу, налагодила зв’язки з кількома військовими частинами та постійно шукала, чим допомогти. Зараз ми намагаємось її підтримати всім, чим можемо. Та ми виконуємо ті функції, які раніше робила вона. У нас є жінки, які на сьогодні реалізують програми по підтримці ВПО. Одна людини переїхала до нас у 2014 році, коли тільки почалась війна. На сьогодні вона веде телеграм-чат для ВПО, де понад 400 людей, котрі звертаються за різноманітною допомогою. І тут ми теж в силу своїх можливостей підключаємося. Минулих вихідних вона збирала ВПО, а також переселенців, які проживають на Рівненщині з 2014 року, представників бізнесу та громадського сектору, органів самоврядування. Прийшло понад 100 людей, яких Марина Павлюченко обєднала своїм ентузіазмом. І ми підтримуємо її в цій ініціативності. В першу чергу – інформаційно та експертно.
Кожен має свої таланти, але ми не маємо можливості відкрити ці таланти, доки не станеться щось, що нас групує й мотивує до ДІЇ.
Тому, мені здається, що лідерство зараз дуже сильно проявилося. Разом із тим, чоловіки поруч із нами у всьому й дуже сильно допомагають. Я не уявляю, як би ми без чоловіків змогли розвантажити 60 тонн гуманітарної допомоги впродовж 3-х місяців, як би ми реалізували проекти в агросфері без залучення експертів (бо поки все ж більшість в цій сфері – чоловіки). На сьогодні у лідерства в Україні немає статі — це “він і вона”. Тільки разом і тільки в співпраці.
— Чи з’явилися під час цього навчання, або під час проходження інших проєктів, у яких ви берете зараз участь, якісь напрямки, які ви хочетие розвивати в майбутньому? Чи розумієте ви куди можна ще рухатись і масштабуватись?
Ми чекаємо на розгляд міжнародних проєктів. Наразі подали два, готуємо ще чотири (у партнерстві з чеськими, норвезькими, польськими та грузинськими організаціями).
У рамках нашої проєктної діяльності ми вже багато перетинались із представниками органів місцевого самоврядування й побачили, наприклад, що в громаді, у якій мешкає 11 тисяч населення, немає жодної громадської організації. Це величезна проблема, бо громадський сектор на сьогодні є дієвим інструментом, який може лобіювати інтереси ВПО, може активно працювати і з владою, і з громадою.
Тобто громадська організація — це посередник між цими всіма сферами. Тому ми подали проєкт направлений на те, аби підтримати наші партнерські громади в процесі створення громадських організацій. Плануємо проведення відкритих зустрічей у громадах для того, щоби розповісти людям, що таке громадська організація та громадська діяльність, як зареєструвати ОГС, як розробити перші проєкти. Ми хочемо надати менторську підтримку в цих речах із тим, щоби з’явились активні громадські організації, які візьмуть на себе роль і функції по відновленню. Ми розуміємо, що війна рано чи пізно завершиться, перемога буде все рівно за нами, тому нам необхідно буде відбудовувати те, що зараз знищено.
Необхідно буде відбудовувати не тільки інфраструктурну складову, бо країна це не будинки, стіни й дороги. Країна — це люди.
Для того, щоби людям було чим займатися, де себе реалізуватися — є потреба від малесенької громади й до найбільшого міста у величезній роботі для громадського сектору в співпраці з бізнесом, освітою та з владою. У нас стоїть за мету — допомога хоча б кільком громадам створити ті активні громадські організації, які будуть займатися розвитком конкретних сфер у своїх громадах.
Перед війною ми починали працювати з молоддю. Молодь — наш основний ресурс і на сьогодні дуже потребує софт скілс — це підприємництво, стартап підходи, дизайн мислення. Тобто, ключові компетентності, які дадуть можливість генерувати класні ідеї для відновлення України, у тому числі для реалізації соціальних проєктів. І молодь дуже потребує цих знань, але зрозуміло, що зараз більшість організацій громадянського суспільства допомагають ВПО або соціально вразливим категоріям, а наша молодь поки що залишається майже поза увагою. Разом із тим, вони змушені зараз навчатися в онлайн форматі, вони також не відчувають себе в безпеці. Зараз безпечних місць в Україні немає. Тому дуже важливий зараз компонент роботи з молоддю.
Ми подали проєкт, у рамках якого ми хочемо залучити молодь Рівненщини з партнерами з Закарпатської області. Хочемо зробити для них кількамісячний цикл навчання по стартап мисленню, по підприємницькому мисленню. Також плануємо зробити проєктний табір і підтримувати, за допомогою наших менторів, соціально-важливі проєкти й соціально-важливі ініціативи. Це другий напрямок у якому ми плануємо рухатись.
Також є третій напрямок, який для нас дуже важливий. Бо ми розуміємо, що питання ґендерної рівності та протидії насильству, що ґендерно зумовлені, стають тоді, коли жінка немає економічної стабільності.
Коли жінка є економічно незалежною, то всі ці фактори в її житті мінімізуються. Будучи економічно стійкою жінка не буде піддаватися насиллю. Більшість такого характеру проблем виникають на фоні неможливості утримувати себе та дітей і жінки багато років мовчать і терплять наругу над собою.
Отже, в нас є напрямок підтримки жінок у започаткуванні власної справи, у деяких випадках можливе використання грантів на старт такої діяльності. Маємо необхідну кількість фахівців у нашому оточенні, які готові включатись до такої діяльності та таких проєктів. Необхідно багато ресурсів, часу та зусиль для підтримки жінок: починаючи з психологічного фактору (страх почати власну справу), можливості отримувати нові кваліфікації в короткі терміни, знаходження себе на ринку праці.
— Чи постали виклики перед вашою організацією протягом останніх 8 місяців? З чим було важче всього в цей період? Хочеться почути виклики та помилки, з якими ви стикнулися, для того, щоб інші організації змогли використати ваш досвід.
Виклики — це завжди можливості. Тому ми зараз намагаємось виклики трансформувати в можливості. У нас навчається велика кількість команди, бо ключовий виклик був у потребі швидко перегрупуватися й отримувати нові знання. Якщо раніше ми не були організацією, яка сильно придивляється в сторону грантових чи фантрейтингових можливостей, то зараз є потреба в команді, яка би виконували базові речі, що несуть за собою успішну фантрейтингову чи грантову діяльність. Отже, викликом було швидко знайти фінансові й часові ресурси для того, щоби люди почали навчатися.
Разом із тим, був виклик мотивації команди. Бо коли ти даєш можливість людині навчатися абсолютно безкоштовно, але є необхідність приділити час, то в людині постає питання навіщо їй це. Але зараз наша організація йде шляхом успішних історій. Місяць тому ми їздили на офлайн навчання «Майстерня розробки ґендерно чутливих проєктів за методологією дизайн мислення» від UNFPA і зараз реалізуємо проект в сфері здоровя людей репродуктивного віку. На початку вересня я пройшла тренінговий курс для тренерів на Мальті, де опановувала інструменти протидії булінгу через театральні технології. Кілька днів тому командоюз 2 осіб були учасницями форуму переосмислення громадянської освіти в країнах східного партнерства від мережі EENCE у Мольдові, де попрацювали над новими проектами для жінок у співпраці з партнерами з Грузії та Азербайджану.
Для людей немає більш мотивуючішого, ніж спробувати на дотик як це працює, а не просто чути про можливості чи проекти. Коли людина повертається після таких навчань, то розповідає про них і інші теж хочуть чомусь навчитись та включитись у діяльність. Члени нашої організації зараз активно навчаються.
Наприкінці листопада ми маємо запрошення на форум громадських організацій до Німеччини. Це знову нові можливості, а ми, як організація, намагаємось у першу чергу дивитися на людський ресурс, бо тільки коли людина наповнена вона може віддавати свій емоційний ресурс іншим. Тому важливо зараз підтримувати команду в її бажанні росту й розвитку, а ця інвестиція потім окупиться в реалізації успішних проєктів і стратегій.
