“Молоді дівчата потребують зараз особливої підтримки,  бо їхнє формування припало на важкий і історичний період ”, –  Роксолана Токарська, ГО “Інститут суспільних ініціатив”

Війна спричиняє багато соціальних проблем і катастроф – бідність, переміщення, відсутність елементарної безпеки та гідних умов життя. Понад 10 мільйонів людей були переміщені через вторгнення у 2022 році, 67% з яких були жінками. Близько 3,7 мільйонів людей в Україні потребують послуг із запобігання та реагування на гендерне насильство.

Громадські організації завжди першими простягали руку допомоги вразливим верствам населення та здійснювали різноманітну підтримку Уряду та міжнародних організацій у здійсненні суспільних змін та забезпеченні прав і свобод людини в Україні. Проте з початком повномасштабного вторгнення державний сектор першим відчув на собі вплив війни і змушений був швидко змінювати структуру та напрямки роботи, шукати людей і кошти та реагувати на комунікаційну кризу, викликану війни.
Про те, як громадським організаціям реагувати на поточні виклики і що дає їм змогу це робити, чому важливо фокусуватися на жіночому лідерстві та неформальній освіті для дівчат, а також про роль освіти і забезпечення сталості для громадського сектору говоримо сьогодні з Роксоланою Токарською, лідером ГО “Інститут суспільних ініціатив”

Чим ви займалися до війни, який був основний фокус вашої діяльності й що змінилося з повномасштабним вторгненням? 

«Інститут суспільних ініціатив» до війни концентрувався на неформальній освіті. Ми проводили проєкти для освітян, освітніх середовищ, розробляли та втілювали симуляційні ігри. Також до війни ми розвивали молодь, створили Форум молодого політика. У нашому районі Львова ми організовували різні фестивалі, дні молоді, дні дітей, робили різні конкурси. Наша діяльність була направлена на актив молодого покоління.

Далі сталося 24 лютого. Це був період, коли всі хотіли щось робити та допомагати. Було багато різної гуманітарної роботи, різних запитів. Із самого початку ми почали надавати допомогу армії.

Далі почали працювати з внутрішньо переміщеними особами, які почали масово їхати до Західної України. Ми зробили центр юридичної та психологічної підтримки — Оріяна плюс, на базі ліцею, де у двох великих класах зробили ремонт. Створили графік консультацій психологів, юристів, у нас були представники ООН, які надавали допомогу для ВПО. Тобто в цих двох класах ми створили постійний потік людей. Спочатку люди йшли в адміністрацію, а потім їх направляли до нас.

У нас був величезний склад, у якому було все: одяг, продукти, військова амуніція, памперси. І ми фактично людей, які приїжджали без нічого (це був березень місяць) приводили в порядок. Кому було необхідно, ми надавали житло, кому –  моральну підтримку. По суті це був гуманітарний штаб з надання різних послуг: матеріальних, моральних. Це був інтенсив допомоги внутрішньо переміщеним особам.

– Ви рахували, скільки людей зміг прийняти ваш Центр?

Насправді, ми з колегами й коліжанками підраховували. Приблизно три тисячі осіб пройшли через наші штаби, нашу організацію, наші руки. У цифрах цей інтенсив припав на березень, квітень та травень, потім ми вже все систематизували. У нашій організації є Тарас Репицький, який співпрацює з фондом «Razom for Ukraine», де виконується також дуже багато схожої діяльності. Я ще долучилася до польського благодійного фонду “White stork”. Ми займались організацією евакуації людей. Це шалена кількість людей. 

Кожного дня ми вивозили 8 великих автобусів із залізничного вокзалу та перевозили до волонтерського центру. Це також був досвід співпраці з польською організацією.

Приблизно п’яти тисячам людей ми допомогли евакуюватися зі Львова до Перемишля, а далі був безкоштовний волонтерський шлях в інші країни.

— Це вражаючі цифри за такий короткий період. Розкажіть, будь ласка, як ви плануєте свою діяльність далі? Яку мету ви бачите в подальшій роботі вашій організації?

Ми зараз саме на етапі стратегування, бо взагалі далекоглядні цілі ставити дуже складно. Зараз ми маємо два центри підтримки для ВПО: «Оріяна плюс» і «Удома», де й надалі проводяться психологічні консультації для жінок та дітей. На базі цих двох центрів ми організовували літні табори, були проведені різні фізичні розвиваючі заняття для дітей. Це все й надалі проводитиметься.

В нашій організації яскраво виражений напрямок — підтримка жінок, які ще формують себе, щоб вони були в правильному й безпечному середовищі, щоб вони далі робили й розвивались.

У нас є кейс дуже вдалого проєкту для жінок «WoMentor», з його допомогою ми хочемо розвивати жіноче менторство в Україні. WoMentor – соціальний проект, програма жіночого менторства, що був створений з метою забезпечення подолання існуючих соціальних та економічних обмежень, які перешкоджають жінкам реалізовувати свій потенціал. Ця ініціатива сприяє розширенню можливостей жінок шляхом тренінгів з особистісного розвитку та отримання порад від успішних жінок, які вже ефективно реалізовують свій бізнес чи ініціативи. Проект тривав півроку із активною фазою у 3 місяці для 30 учасниць, які прийшли з ідеями для соціальних змін, для громадських проектів, для власного бізнесу, але яким бракувало знань, навичок, впевненості у собі чи мотивації їх втілити у життя. Впродовж проекту, учасниці вели активну роботу з 7 менторками, зокрема, над такими елементами як бізнес-стратегія, маркетинговий план діяльності, детальний план з реалізації ідеї/проекту.

Ми хочемо, щоб програма була на постійній основі. В перший набір на конкурсній основі потраплять 30 дівчат.  Буде створено для них тематичний курс із різних напрямків: тайм менеджмент, маркетинг, як знайти своє призначення. Цей проєкт саме для дівчат, які мають свою ідею, хочуть зробити власну справу чи якійсь соціальний проєкт. Наша задача — дати їм наставництво, підтримку для реалізації задумів і створити безпечне середовище. Це буде курс, де буде 7–10 спікерок із різних сфер, вони займатимуться з дівчатами протягом трьох місяців, поки триватиме курс, дівчата напрацюють свій проєкт, і далі ми будемо допомагати їм. 

— Розкажіть трохи більше про дівчат. Чому ви обрали саме цю категорію населення? Які ви бачите перешкоди для їхнього розвитку саме в контексті війни, які процеси війна поглиблює?

Війну переживають складно всі. Кожен по своєму й по різному. Мені, як матері двох дівчаток, старшій 11 років, стає зрозуміло, що діти зараз не вміють вчитися, не вміють комунікувати. Через дистанційне навчання, яке почалося ще через ковід і продовжується зараз через війну. Дітей необхідно зараз інтегровувати саме в офлайн спілкування. 

Молоді дівчата потребують зараз особливої підтримки,  бо їхнє формування припало на важкий і історичний період.

І тому ми, як досвідчені жінки, люди з бізнесу чи громадського сектору, щось уже знаємо й можемо їм показати, підказати, і принаймні цих 120 дівчат вберегти й надати їм практичні кейси. Ми створюємо ці програми для молодшого покоління, щоби вони у свої 16–23 роки змогли зануритися в дорослий світ. Я мала досвід організації проєкту з українським жіночим фондом «Жіночі перспективи», де були вже більш старші жінки, які вже сформовані, але навіть для них було багато чого нового і незвичного.

— Які ви бачите загрози війни саме для цієї групи жінок? Чим війна може погіршити їх процес розвитку, освіти? З якими проблемами ви будете зараз працювати?

Перше, з чим ми працюватимемо – це емоційний стан. Ми розуміємо, що не кожен витягує це все, що відбувається, дуже багато сімей травмовані війною. Багато сімей, у яких хтось із родичів служить або взагалі вже помер. Це такий момент, коли жінка просто може закритись у собі, піти нарко або алко шляхом, бо так легше зняти стрес, попаде в погане оточення. Тобто не буде мати в собі сили й духу рухатись уперед. Як на мене, це найбільша загроза тих подій, які зараз відбуваються. Також дуже часто зараз чую про взагалі не бажання жити. “А навіщо? Завтра ми, можливо, взагалі всі помремо.” А підлітки ще взагалі великі максималісти, тому є дуже багато загроз, з якими потрібно працювати.

— Розкажіть чому ви подалися на Capacity Building Programme від Центру економічного відновлення? Яким був ваш запит? Що ви хочете підсилити, змінити, чому навчитися?

Я людина з бізнесу, працюю топ-менеджеркою Львівської компанії і завжди долучалася до різних діянь, бо людина мусить робити в цьому житті щось більше, ніж просто заробляти гроші, тому долучилася до цієї програми. Я була дуже рада, коли ми пройшли відбір. Тепер, проходячи ці навчання, я з кожною лекцією все більше поглинаю інформації, розумію, що в Україну зараз будуть багато вливати коштів і потрібно правильно зрозуміти потреби суспільства і все реалізувати. Це навчання для мене – друга радість, після народження дитини. Я була зовсім в іншій сфері, і це для мене новий світ, а все нове дуже мотивує та надихає. 

— Розкажіть, що ви для себе вже дізналися. І що ви би вже хотіли додати до діяльності організації? Які вже у вас є висновки і пропозиції?

У нас раніше все робилося дуже хаотично. Усі щось роблять, ніхто нічого не знає, але все ж таки є результат. Я зрозуміла вже з першого модуля, що дуже круто, коли є планування. Є класні програми, щоб створювати ці планування, є ролі в організації. Це для мене було дуже важливо, бо я — людина системна. Учора я зрозуміла, що в громадських організаціях можна навіть отримати гроші, і це нормально. 

Громадська організація — це організація, де все робиться не тільки на ентузіазмі.

Тому б я вже міняла все й одразу, але треба поступово це робити, тому що є інші члени організації, до кого це треба доносити. З кожною лекцією з’являється все більше ідей, але це необхідно прописувати, обговорювати та реалізовувати. А також багато мріяти, тому що я бачу, що це все реально.

— Про що ви зараз мрієте?

Звичайно, про мир в Україні. Усі про це мріють. Я хочу, щоб Україна була економічно сильною державою. Я ще мрію, щоб мені прийшло натхнення, щоб у цей проєкт, над яким я працюю на даний момент, було внесена якась родзинка, щоб він змінив долі дівчат, щоб вони після цього проєкту стали сильно-сильно щасливі і змогли нести це добро у світ.

— Як ви бачите молоду жінку, яка прийшла до вашої програми? Що має змінитися в її житті, щоб ви зрозуміли, що ваша програма вдала?

Ця жінка точно має зрозуміти, хто вона є. Що дійсно є її власними бажаннями, а не нав’язані соціумом, батьками. Вона має дійсно розуміти, що вона хоче, а що вона не хоче. Щоб, якщо вона має якусь задумку, не боялася її реалізувати. Задача нашого проєкту — донести, що в цьому житті можливо абсолютно все, і це не залежить від обмежуючих факторів. Ця жінка отримає впевненість у собі та в завтрашньому дні. У нас будуть певні навички, алгоритми дій.

— Давайте поговоримо ще трошки про вас. Як вам у ролі діячки громадської організації? З якими проблемами ви стикаєтесь? Чи зустрічаєте ви гендерні упередженості до себе? Та чи відчуваєте ви, на своєму прикладі, суспільний тиск?

Особисто я цього не відчуваю й ніколи не відчувала. Я ще депутатка районної ради, де більшість чоловіків. У бізнесі також більшість чоловіків, але я все одно ніколи такого не відчувала. Я знаю, що бувають випадки, коли жінки й зарплату отримують менше, ніж чоловіки, але мене особисто це ніколи не торкалось. Я, напевно, так вихована, бо в мене мама лідерка. У свій час вона була директоркою великої установи. І я лідеркою була прям змалку. Тому я завжди за компроміс. У розмові можна вирішити всі проблеми. У нашій організації більшість чоловіків, але це зовсім не заважає співпрацювати та бути на тому ж рівні.

— Які у вас є особливі здібності для того, щоби розвивати організацію. Ми знаємо, що активність жінок у миротворенні, миробудуванні та громадській дільності – це не тільки про рівність і справедливе представлення, а ще й про ефективність. Які ваші якості даються в нагоді вашій команді, враховуючи те, що ваш колектив змішаний за статтю?

Як на мене, я є добра організаторка та проджект менеджерка. Комунікативність — це моя сильна сторона. Я з усіма зможу домовитися та добитися необхідного. За своєю професійною діяльністю я є експерткою з франчайзингу та досить добра менеджерка з продажу. Тобто все в цьому житті ми продаємо, і це хороший навик. Також у душі я маркетологиня, тож я вмію це все прикрасити та гарно подати.

— З якими викликами стикається ваша організація під час війни? Що треба було змінювати, що вже не працювало? З чим було складно працювати? Наприклад, складно було знайти гроші, людей, якісь речі.

Війна стала встряскою та перевіркою на стресостійкість та співпрацю в команді. Ми зіштовхнулись із хаосом. Ця суєта мене вибивала з колії. Я вже казала, що я за системність, а цього тоді зовсім не було. Саме за цим, по-перше, я прийшла на заняття. Щоб зрозуміти, як це все систематизувати та організувати. Легше, коли ти керівник та виплачуєш зарплату людям, а ми ж усі волонтери й ти не можеш приказувати людини щось робити. Це також важливий момент — як взаємодіяти в громадській організації, коли ми всі просто волонтери. По-друге, я прийшла за розумінням, як досягти фінансової стабільності. По-третє, я дуже хочу реалізувати проєкт WoMentor, хочу мати наставника, щоб зробити дійсно крутий продукт, який можна буде потім масштабувати не тільку у Львові, а й по всій Україні і світу.

— Які три амбітні цілі для вашої організації ви ставили перед собою?

Наші три амбітні цілі такі – активний жіночий напрямок, розвиток ресурсної бази для підтримки ВПО (Оріяна+, центр Удома), сильна база волонтерів, створення волонтерського хабу

Ми дуже хочемо стати всеукраїнською організацією, створювати осередки по типу франшизи. Також більше допомагати реалізуватися жінкам професійно, щоб жінки ставали самодостатніми, розумніші, мудріші та обізнаніші. Бо за жінками майбутнє. Зараз багато чоловіків гинуть на війні, отримують поранення, а жінки мають бути зібрані в купу та чітко розуміти, що вони хочуть. Я все присвячую підтримці жінкам, бізнесу, підприємництву. Нам треба думати про економіку України.