Як підсилити голос жінок в інформаційному просторі – Ксенія Букшина, Директорка Інституту конструктивної журналістики та нових медіа
Завдяки титанічним зусиллям українських жінок наша країна значно посилює свої шанси на перемогу у війні з РФ. Наприклад, дипломатичні посади у країнах, які надають нам одну з найбільших підтримок, як фінансову, так і зброєю, обіймають саме жінки: Оксана Маркарова – у США, Юлія Ковалів – у Канаді. Саме українка Олександра Матвійчук виголосила 10 грудня блискучу промову під час вручення першої в історії нашої держави Нобелівської премії – власне, після того, як заснована нею організація здобула цю одну з найвищих світових нагород.
Мільйони переселенок, що влаштовують акції підтримки України, тисячі волонтерок, здатних знайти для наших захисників що завгодно за лічені години, сотні активісток та підприємиць, які відкривають для світу неймовірні українські товари та організації, десятки амбасадорок та політикинь, голоси яких гучно звучать по всьому світу.
Попри те, що для світу війна в Україні має саме «жіноче обличчя», в українських ЗМІ навпаки – жінки зникають з етерів та шпальт. Як наслідок, суспільство не здатне оцінити їхні зусилля для допомоги Україні та все більше тяжіє до стереотипних уявлень.
Як переломити цей небезпечний тренд та підсилити голос жінок? 10 ключових порад.
- Більше говорити про жінок, залучених в процеси миротворення та миробудування
За умови включення жінок у процеси миротворення вірогідність встановити перемир’я на 15 років і довше зростає на 35%, свідчать дані Міжнародного Інституту Миру після аналізу 182 мирних угод.
Попри те, що українські дипломатки, амбасадорки, політикині, підприємиці, волонтерки, військовослужбовиці докладають величезні зусилля для перемоги, у медіа їх майже не видно.
Для порівняння: кількість збігів за пошуком «дипломат» – 6 347, «дипломатка» – 247, за пошуком «посол» – 15 295, «пані посол» – 418, «амбасадорка» – 78.
2. Запрошувати більше експерток
Є одиничні «видимі» жінки-спікерки, зокрема у силових відомствах, які коментують військові дії. Втім якщо розглянути загальну картину, коментування від жінок, згадок про жінок в контексті впливу на прийняття рішень значно рідше ніж від чоловіків.
З 68 матеріалів щоденної рубрики лише 5 містять коментарі, цитати чи згадування українських діячок, 9 – іноземних та аж 54 – чоловіків-діячів.
3. Показувати жінок як об’єкт, а не суб’єкт
Інформаційне поле здебільшого заповнене інформацією про жінок-постраждалих. Але майбутнім поколінням важливо також бачити інші рольові моделі: жінок-лідерок, які беруть на себе відповідальність та борються за свою державу, запускають гуманітарні ініціативи за кордоном.
Приклад такого лідерства – організація «Марш матерів» акторки та громадської діячки Даші Малахової, яка об’єднала жінок в різних містах для влаштування акцій, мітингів для привернення уваги до проблем безпеки жінок та їхніх дітей в Україні. Або інший приклад: 29 українських біженок із різним бекграундом – зокрема, медикині та бібліотекарки – збирають у Латвії безпілотники для української армії.
4. Акцентувати на професіоналізмі жінок
Наявні матеріали героїзують жінок, однак не конструюють образ жінки-професіонала; більшість матеріалів висвітлюють історії солдаток, медикинь, проте недостатньо матеріалів про жінок у керівництві, їхню професійність.
Важливо сформувати в ЗМІ сприйняття, що жінка може стратегічно мислити, аналізувати, приймати рішення.
5. Підсвічувати проблеми та потреби різних груп жінок, не узагальнювати
Найбільше уваги в інформаційному просторі зараз прикуто до військовослужбовиць, волонтерок і жінок, які постраждали під час війні.
Водночас ЗМІ менше говорять про різні ролі жінки. Наприклад, жінок-матерів. Зараз часто мати залишається єдиним дорослим в житті дитини. В умовах фактично відсутнього освітнього процесу, важливо враховувати, що жінка виконуватиме ще одну роботу – вчитиме. Крім того, в умовах війни вона більше навантажена хатньою роботою.
Вдови та матері загиблих захисників також мають право отримати голос, говорити про свої потреби, ділитися власним досвідом переживання горя, що може бути корисним для інших.
Багато жінок роблять суттєвий внесок в перемогу: працюють в державних установах, готують для військових і передають на фронт, волонтерять тощо. Їх важливо знаходити та розказувати про них світові.
6. Публікувати більше матеріалів про жіноче лідерство у післявоєнній відбудові
У медіа практично немає жінок-спікерок в контексті відбудови країни після перемоги, основні актори в повідомленнях – чоловіки. Про врахування в процесі відбудови особливих потреб жінок, жінок-ветеранок, вразливих категорій жінок чи про важливість жіночого лідерства, ґендерну рівність у ЗМІ практично не йдеться.
Вкрай важливо наголошувати як на ґендерно чутливому підході під час відбудови, так і на важливості участі у ній жінок.
7. Розповідати про організації, створені жінками для розв’язання питань війни
З початку великої війни жінки створили численну кількість громадських організацій. Ці організації цільово працюють з проблемами, які зараз виникли. Вони допомагають військовим, родинам військовополонених, жінкам в армії, постраждалим від сексуального насильства, цивільному населенню. Важливо використовувати інформаційний простір, щоб розповідати про організації, які допомагають іншим жінкам, об’єднують їх.
8. Збільшити кількість матеріалів щодо безпеки жінок, зокрема – про домашнє насильство
Збройні конфлікти неминуче погіршують ситуацію із насиллям в сім’ях: війна провокує агресію. Але в Україні про нього стали менше говорити. За 2022 рік – 363 збіги за пошуком «домашнє насильство», за аналогічний період 2021 року – 1 459 збігів.
Матеріали про ризики зростання домашнього насильства після перемоги у зв’язку зі зниженням рівня життя, і у зв’язку з травматизацією, особливо у сім’ях військових – одиничні, на рівні похибки. Однак реальна проблема із насиллям нікуди не зникла – медіа важливо навчитися не закривати на неї очі.
9. Розробити власні скоординовані ґендерні політики для ЗМІ, дотримуватися ґендерного балансу
Експерти нашого дослідження радять редакціям виробити та втілювати в життя власні редакційні політики, адже Україна має унікальний досвід переживання війни, й по суті, має самостійно торувати свій шлях на шляху до ґендерно чутливого висвітлення подій та історій. Сюди відноситься як використання фемінітивів в комунікації, так і дотримання гендерних квот та складання власних правил висвітлення складних тем.
Головне правило: дотримуватись такого підходу важливо не через квоти та вимоги – а тому, що це чесно та справедливо щодо жінок, які багато роблять для нашої перемоги.
10. Говорити про можливості, які з’явилися через війну
Війна може прискорити розв’язання частини ґендерно-упереджених проблем, вважають експертки дослідження. Зокрема, одним із найсуттєвіших здобутків цього періоду може стати реконструкція ґендерних стереотипів.
Жінки все більше воюють та захищають, а чоловіки вчаться займатися побутом, якщо дружина за кордоном та усвідомлюють весь обсяг навантаження. Тож їм вже буде складно повернути в межі традиційної рольової моделі. Ще одне вікно можливостей зараз лежить в площині жіночого лідерства. Жінки активно підтримують гуманітарну сферу, вони демонструють високі організаційні якості, витримку. На думку експерток, однією з головних перепон активізації жіночого лідерства є те, що жінки самі применшують свої можливості та сприймають лідерські задатки як щось буденне. Тому про це вкрай важливо говорити. Також, на думку експерток, війна може стати для українців своєрідним «щепленням» від насильства як такого, якщо правильно працювати над комунікаціями щодо питань ментального здоров’я.
Авторська колонка підготовлена за фінансової підтримки проєкту «Підтримка жінок, миру та безпеки в Україні», який реалізується ГС «Центр економічного відновлення» (ЦЕВ) у консорціумі з ГО «Ла Страда – Україна», ВГО «Поруч» та ГО «Інститут конструктивної журналістики та нових медіа», за підтримки Посольства Великої Британії в Україні. Її зміст є виключною відповідальністю Ксенії Букшиної і не обов’язково відображає позицію Посольства Великої Британії в Україні або організацій-членкинь консорціуму проєкту.
