Інтерв’ю

Для того, щоб розв’язати проблему економічної спроможності, потрібно спочатку вирішити питання ментальных проблем”, – Марина Марченко, ГО “КПВМ “Лада”

Нестача продуктів харчування, медикаментів та базових речей – з такими  складнощами стикнулися українські жінки через війну згідно звіту ООН Жінки. Нездатність забезпечити себе і дітей, невпевненість в майбутньому та купа викликів – в такій реальності живуть жінки в Україні живуть з перших тижнів війни. 

ГО “КПВМ “Лада” побачили це в полі, зі свого власного досвіду – якщо раніше їхні підопічні – матері з малими дітьми –цікавилися кар’єрними можливостями і поєднанням реалізації та материнства, то тепер багатьом не вистачає коштів навіть на базові потреби, необхідність доглядати дитину не дає можливість вийти на повноцінну роботу, облаштування на новому місці коштують грошей, часу, зусиль і часто необхідності починати з нуля 

Для того, щоб відповісти на виклики часу, рухатися вперед та вміти відповідати на виклики часу, команда подалася на навчання і здобула участь в Capacity Building Program і грант на розвиток. Як розвивалася і змінювалася організація за декілька місяців війни, чому важливо вивчати цільову аудиторію і які проєкти реалізує організація в найближчий час – розповідає Марина Марченко, ГО “КПВМ “Лада”  

— Чим “Лада” займалася до війни? Які були фокуси? Як змінилася ваша діяльність із початком повномасштабного вторгнення?

Наша організація утворилася задля того, щоб жінки відчували впевненість і спроможність робити вибір на шляху материнства. Для цього ще до війни й зараз ми ще більш активно створюємо умови для відновлення після пологів, підтримки ментального здоров’я, комфортної соціалізації жінок із дітьми й повернення їх на ринок праці. Уся наша діяльність будувалася в цих напрямках. Ми завжди впроваджували стабільну інформаційну діяльність, запустили всеукраїнську гарячу лінію підтримки батьків після пологів, на яку могли й можуть зателефонувати мами, татусі і близькі родичі, щоби дізнатися про відновлення жінки після пологів, налагодження грудного вигодовування або сну дитини, догляд за нею тощо. У війну ми заходили з проєктом «Час настав», метою якого було підтримати та надати необхідні знання жінкам з дітьми, які прагнуть повернутися на ринок праці.

З початком повномасштабного вторгнення ми зіштовхнулися з тим, що наші проблеми не тільки залишаються з нами, а й каталізуються, стають більш актуальними.

До війни опитування жінок, які хочуть повернутися на ринок праці, показувало, що їхня головна мета – знайти себе, пройти навчання, мати додаткові економічні можливості, стати більш незалежними. Зараз основний мотив — мати змогу забезпечувати фінансово  базові потреби себе й дитини. Це вже мотиви, пов’язані з питанням існування, аніж додаткових можливостей.

— Як ваша організація відреагувала на загострення фінансового становища жінок у зв’язку із війною?

Ми адаптували наш проєкт «Час настав» під виклики війни і зрозуміли, що перше, що потрібно зробити — звернути увагу на ментальне здоров’я. Спочатку ми маємо відновлювати жінок, які зіштовхнулися з викликами війни, а після того підтримувати їх у поверненні на ринок праці, відкритті власного бізнесу, будь-якому русі до економічної спроможності. В рамках проєкту ми додатково випустили блок про психологічні аспекти материнства в умовах війни та блок про фінансову грамотність і роботу під час війни.
Крім сторінок в соціальних мережах, у нас є група підтримки в рамках проєкту “Час настав”, де жінки дуже активно спілкувалися, але у перший місяць війни в організації й цьому чаті було тихо. Усі займалися безпекою своїх родин. Потім почали прокидатися. І якщо раніше ціллю жінок було працювати, зараз вони почали писати, що взагалі нічого не встигають робити. Це підштовхнуло організацію провести додаткове опитування, яке показало, що потреби нашої аудиторії змінилися. До війни половина жінок хотіла нетворкінгу, роботи, нових проєктів і вже починала над цим працювати, а тепер вони зупинилися, бо не знають, куди далі рухатися й що робити. І це штовхнуло нас до додаткового, більш глибиного, вивчення.

Ми побачили, що 70 % опитаних нами жінок не мають власних фінансових збережень, залежать від коштів третіх осіб (чоловік, батьки, держава, соціальні виплати), половина з них не має роботи, а третину від цієї половини не задовольняє рівень зарплатні, умови та суть праці. Для третини жінок задоволення базових потреб стало першочерговою задачею.

Що важливо, більшість опитаних жінок знаходяться на території України. Хоча до опитування ми були переконані, що більша частина цільової аудиторії виїхала, а опитування показало, що, навпаки, близько 70% залишилися в країні.

— У відповідь на знання, які ви отримали, які рішення ви бачите для своєї громадської організації, щоб це вирішувати?

Один із напрямків, у якому ми будемо рухатися – відновлення ментального здоров’я. Це питання ПТСР, тривожності, депресивних настроїв. Незалежно від того, чи була жінка в конкретно загостреній ситуації, чи просто свідком – війна завдає шкоди кожній. Ми бачимо, що різні групи мам із різними психологічними проблемами потребують нашої підтримки й допомоги. Їх турбують питання впевненості в собі, самооцінки, появи нових страхів і “прибирання меншовартості” перед тим, як повертатися на ринок праці. Нам необхідно створювати ментальну підтримку жінок з дітьми, враховуючи компонент материнства, бо це є важливим в усіх проєктах, які впроваджуються в державі загалом. Так виходить, що майже всі проєкти для мам можуть підійти для жінок, але не всі проєкти для жінок можуть підходити для мам. Тому ми йдемо у напрямок ментального здоров’я й створення умов для економічної спроможності та фінансової незалежності жінок, враховуючи компонент материнства.

Сьогодні в Україні відбувається роз’єднання сімей та переміщення людей всередині або за межі країни. До цього також існувала проблема, що жінки, виховуючи дітей, не мали часової можливості для навчання або роботи, а зараз це погіршується війною. Жінка може знаходитися в новому місті чи країні та не мати допомоги в побуті та фінансової можливості найняти няню, у неї не вистачає ресурсу для додаткової роботи. Тож ми хочемо впровадити такі проєкти, які допоможуть їй поєднувати догляд за дитиною з навчанням і повернення на ринок праці. 

Нам потрібно розірвати коло. Вона не може знайти роботу, але при цьому, якщо знаходить, її вибиває ментальне здоров’я. Жінці потрібно якось врівноважити емоції дитини, а вона не може впоратись зі своїми. Для того, щоб розв’язати проблему економічної спроможності, потрібно вирішити питання ментальных проблем, які поглибила війна.

Тут є цікавий момент: війна поглиблює, погіршує та актуалізує це становище, але в цілому це велике, стратегічне й системне питання, що існувало й до повномасштабного вторгнення, але зараз ми розуміємо, що нам точно потрібно йти в це. Навіть беручи до уваги Резолюцію 1325 Ради Безпеки ООН, ми розуміємо, що нам потрібна присутність жінок на рівні прийняття рішень, які будуть враховувати гендерний компонент. Це питання не виникло тоді, коли розпочалася війна, воно тільки поглибилося.

— Давайте поговоримо про Capacity Building Programme, яку ви виграли. Розкажіть, чому ви на неї подалися? Чого очікуєте? Які ваші плани? Що ви будете робити в проєкті?

Десятого жовтня нашій організації виповнилося чотири роки. Ми планомірно йшли, розвивалися, вивчали цільову аудиторію, пройшли всі стадії: від волонтерства до проєктної діяльності. Ми вже мали досвід і накопичені запитання, на які потрібно знайти відповіді, щоб піти на наступну сходинку. У нас є амбіції, стратегія та розуміння потреб аудиторії. Ми знаємо, як, чим і кому ми хочемо допомагати. В якийсь момент постало питання, що наша організація має стати більш спроможною, щоб мати змогу надати підтримку та допомогу більшій кількості матерів, які проживають в різних куточках України. Це неймовірно, що в нас є можливість потрапити на програму, яка настільки різносторонньо й комплексно може нам допомогти, бо охоплює питання починаючи зі стратегії й закінчуючи постом в Instagram. Нам потрібно було це зрозуміти, оцінити, де ми зараз знаходимося, де ми можемо підсилитися і йти далі. 

В програмі беруть участь різні жіночі організації. Хтось – всеукраїнського рівня, хтось працює з жінками, які виїхали за кордон, хтось – із маленькою громадою. І це дуже класний обмін досвідом. Бо знаходячись в одній точці, ти не настільки можеш зрозуміти глибину, а ті питання, з якими ми працюємо — саме про глибину і розширення географії. Тому, окрім того, що лектори дають дуже корисну інформацію, є ще цікавий обмін досвідом, що може бути базою для потенційного партнерства. 

У громадському секторі — один ти точно не воїн. Чим більше буде спільних проєктів, або проєктів, що підтримують один одного – тим буде кращий результат.

— Чи є вже якісь цікаві інсайти? Що б хотілося вже змінювати?

Головний інсайт перших занять — допрацювати організаційну структуру. Ми побачили, що сформована команда є дійсно супер функціональною й ефективною, але тепер ми розуміємо, як можемо масштабуватися не тільки географічно охоплюючи більше цільової аудиторії, але і як команда, щоб посилювати вплив і реалізовувати всі наші ідеї. 

Другий блок програми був присвячений темі фандрейзингу. Ми дізналися про нові способи залучення фінансування і як працювати із вже існуючими. Наша організація має досвід залучення коштів, обмежений грантами, а ми хочемо піти в тему краудфандингу, шукати інституційну підтримку, можливо – піти на діалог із державою та бізнесом. На програмі нам розповіли ще більше про ці напрямки й надали інформацію, яку ми можемо вивчити і спробувати робити по-іншому.

Основний інсайт — експерименти, бо не дивлячись на практичні кейси та корисні поради лекторів, кожній організації потрібно експериментувати, не боятися і пробувати. Для мене інсайт першої частини — натхнення, а другої — практика.

— Чи змінилося у вас бачення розвитку вашої організації під час проходження програми? Чи є якісь нові цілі, масштаби, горизонти, які ви для себе побачили, послухавши менторів, лекторів і всіх, хто з вами спілкувався?

Нова інформація завжди підштовхує до нових планів. Ми дуже круто мріємо, у нас немає такого, що не вистачає ідей. Ми завжди хочемо й дивимося на все глобально. Зараз ми бачимо, як ці масштабні мрії можна зводити до першої дії, розкладати в систему, щоб структурно, зрозуміло і поступово дійти до цілі. Дійсно, ми відкриваємо для себе світ безмежних можливостей. Тепер ми розуміємо, як залучати підтримку, додаткові ресурси, ідеї, досвід, виходячи за рамки країни, але для того, щоб впроваджувати зміни саме в Україні.

Зараз ми стратегічно підходимо до кожного проєкту. Раніше ми думали: «Класний проєкт! Зробимо!», то зараз: «Класний проєкт! А що буде після нього? Як ми можемо робити не разово, а створити систему?». Пройшла тільки частина програми, але таких інсайтів дуже багато, й це опосередковано впливає на нашу роботу. Якщо на початку цього тижня ми планували подавати одні гранти, то до його кінця ми вже змінили свою думку, враховуючи отримані нові знання й нову інформацію. Важливо відмітити, це не та історія, що ми робили неправильно, нам розказали й ми почали робити правильно. Ні. Це історія, коли нам показали квадратик не з одного боку, а з усіх сторін і те, що він може стояти як ромбик. Ми вже по-іншому, більш широко, на все дивимось. Мені здається, це буде більш результативно, але перевіримо через певний період часу.

— Розкажіть про свої топ-3 цілі на найближчі місяці. Що після програми ви конкретно хочете зробити?

До навчання в нас були певні проєкти, хочеться доопрацювати їх настільки детально, щоб вони несли реальний вплив, і ми мали можливість заручитися підтримкою задля їх реалізації. Це сфери ментального здоров’я і створення умов для економічної спроможності жінок, які мають дітей.

Друге — посилення нашої команди та покращення внутрішніх процесів роботи, щоб зробити їх більш ефективними. Плануємо почати співпрацювати з волонтерами.

Коли ми подавалися на грант, то теж розробляли проєкт. Проходячи навчання, хоча ми ще не дійшли до індивідуальних сесій, бачимо, що цей проєкт точно буде актуальний. Тому ще одна з цілей — допрацювати та запустити цей проєкт, бо він теж про ментальне здоров’я жінок. Якщо коротко, то це проект, що кожна жінка, кожна мама може і має право відчувати будь-які емоції. І ми зараз не лише про позитивні, а й про негативні. Головне розуміти, що ці емоції означають і що з ними робити, щоб вони не нищили тебе з середини. 

А ще не про топ ціль, а про те, чого ми вже навчилися – ми навчилися бути гнучкими і змінювати свої стільки разів, скільки потрібно. Отже, десятого жовтня “Ладі” було 4 роки і ми планували запустити благодійний проєкт, в рамках якого збирати гроші на подарункові бокси турботи для жінок-переселенок з Бахмута, Слов’янська, Краматорська, Костянтинівка та Дружківки. Ми знали, що базові потреби в них закритів. Ми побачили проблему, що багато жінок України й так не вважали за потрібне турбуватися про себе, а зараз часто прилітає: «Клас, турбота про себе! А коли?». Цей проєкт мав показати: є коли, бо навіть 5 хвилин — уже турбота про себе. Але ранок десятого почався з бомбардуванням всієї території України. Проєкт не запустили. Але колись точно запустимо, тому що з турботи про себе починається турбота про інших. 

— Чого ви хочете для жінок в Україні? Щаслива жінка, яка вона? Які компоненти ви б додали і як ви зрозумієте, що ваша робота зроблена й місія досягнута?

Найголовніше, що ми хочемо — щоб у жінок була впевненість і спроможність робити вибір: бути мамою чи ні, годувати груддю чи ні, працювати чи ні, скільки часу приділяти своїй дитині. Щоб вона мала спроможність робити цей вибір і жила в суспільстві, яке не засуджує її, без ярликів «погана мама» або «хороша мама». Щоб вона мала ресурс і ментальне здоров’я, вміла піклуватися про себе й жила в державі/суспільстві/родині, яка цінує, поважає та вміє піклуватися про неї. У цю спроможність входить: ресурс і можливість приймати ці рішення, економічна та фінансова незалежність.

Це те, для чого існує «Лада»: робити вибір не тому що так треба, а тому що маю для цього ресурс, бажання й можливості. Можливо звучить фантастично, але ми розуміємо, що це реально, просто потрібно більше часу, інформаційної та проектної роботи.

Аналітика

Експерти

Подивитись всі
Подивитись всі